Кого чого: Відмінок — Вікіпедія – Відмінки іменників Офіційний сайт Української мови

Содержание

Відмінок — Вікіпедія

Відмі́нок — граматична словозмінна категорія, характерна для іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника). Відмінок як категорія також притаманний дієприкметнику (особлива форма дієслова, яка поєднує ознаки і дієслова, і прикметника). Відмінок служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні. Головним засобом вираження відмінкових значень є фле́ксія. Категорія відмінка характеризує флективні мови. Так, змінювання синтаксичних відношень слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Усі полиці завалено книгами» є змінюванням слова «книга» за відмінками, або відмінюванням. Наявність у тій чи іншій мові категорії відмінка свідчить про синтетизм цієї мови. Утім, низка лінгвістів вважає за доцільне говорити про так званий аналітичний відмінок[1]. Терміном відмінок також позначають окрему грамему цієї категорії, тобто конкретний відмінок (називний, родовий тощо).

Загальна характеристика

Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або змінювання відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр.

вікно — вікна, лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афікса (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Suomi «Фінляндія», Suomelle «до Фінляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані»).

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад, у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimoinensa ja lapsinensa «наш сусід прийшов із жінкою та дитиною».

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінка: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (логічно тут питання куди?, але формально у що?)».

Відмінювання

Змінювання слів за відмінками називається відмінюванням. Відмінкове відмінювання слід відрізняти від дієслівного, яке визначається особою.

Ієрархія відмінків

Відмінки можна розташувати в такому ієрархічному порядку, де відсутність якогось відмінка в мові часто розуміє під собою відсутність наступних у ряду відмінків[2]:

номінатив → акузатив (або ергатив) → генетив → датив → локатив (або препозиціоналіс) → аблатив (і/або інструментал) → інші.

У цього правила є чимало винятків. Низка середньонімецьких діалектів, такі як кельнський і люксембурзька мова, не мають генетива, але мають датив. В ірландській мові іменники не розрізнюють форм номінатива й акузатива, але зберігається розрізнення форм датива і локатива в парадигмах деяких слів; також у ній існують генетив і вокатив. У мові пенджабі акузатив, генетив і датив злилися в один непрямий відмінок, але збереглися вокатив, локатив і аблатив. Давньоанглійська мова мала інструментал, але не мала локатива або препозиціоналіса.

Узгодження відмінків

Лінгвістична типологія

Еволюція відмінкової системи

Відмінок в індоєвропейських мовах

Праіндоєвропейська мова мала вісім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, відкладний, орудний, місцевий і кличний. У процесі історичного розвитку різних індоєвропейських мов відбулося спрощення відмінкової системи, деякі відмінки втратилися або злилися з близькими за значенням. Жодна з сучасних індоєвропейських мов не зберегла всіх праіндоєвропейських відмінків, а в деяких система відмінювання імен взагалі зникла.

Відмінок Функція Приклад Питальне слово Примітки
Називний Позначає підмет у реченні друг, стіл Хто? Що?
Знахідний Позначає прямий додаток друга, стіл Кого? Що?
Давальний Позначає непрямий додаток другу, столу Кому? Чому?
Відкладний Позначає місце, від якого йде рух лат. ab horto («від саду») Від кого? Від чого? У слов'янських мовах зник, злившись з родовим
Родовий відмінок Позначає приналежність, посідання друга, стола/столу Кого? Чого?
Кличний Вживається для звертання
друже, столе
Місцевий Позначає місцерозташування на друзі, на столі На кому? На чому? У латині зник, злившись з відкладним
Орудний Позначає знаряддя або учасника опосередкованої дії другом, столом Ким? Чим? У латині зник, злившись з відкладним

Класифікація відмінків

У всіх мовах світу відоме понад 70 різних відмінків, але в жодній окремо взятій мові їх число не перевищує трьох десятків. Відмінки можна поділити на окремі групи, залежно від їхньої функції: часово-місцеві, відмінки морфосинтактичного ладу, відношень, стану, семантичні.

Відмінкова система в мовах світу

Відмінки в українській мові

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Інші слов'янські мови мають або ті ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська (у російській мові немає кличного відмінка), словацька). Зі слов'янських мов відмінки відсутні в (болгарській мові), яка має аналітичну будову. Відмінки відсутні у більшості європейських мов (крім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах формально існують лише прямий (називний) та родовий відмінки.

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджуються з відмінком іменника, до якого вони належать: Мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині). Таким чином, для іменника категорія відмінка є самостійною, незалежною, а для прикметника, числівника, займенника та дієприкметника — несамостійною, залежною.

В українській мові сім відмінків, які поділяють на прямі (називний, кличний) та непрямі (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий)[3].

Назва Питання Приклад
Називний Хто? Що? книга
Родовий Кого? Чого? книги
Давальний Кому? Чому? книзі
Знахідний Кого? Що? книгу
Орудний Ким? Чим? книгою
Місцевий На кому? На чому? на книзі
Кличний книго

Іншомовні назви

Крім українських назв відмінків, у спеціальній літературі ще можна зустріти дублетні варіанти латинського походження, а саме: номінати́в (називний), геніти́в (родовий), дати́в (давальний), акузати́в (знахідний), інструмента́ліс (орудний), локати́в (місцевий), вокати́в (кличний).

Мнемоніка

Мнемоніка для відмінків української мови:

  • «Народив Роман Дитину, Зрубав Очеретину, М'ячик Кинув»
  • «Назвав Роман Дитину Зайцем, Орав Маленьким Капцем»
  • «Наша Рая Добре Знає Оцю Мову Калинову»

Примітки

  1. ↑ Языкознание. Большой энциклопедический словарь. — С. 355.
  2. ↑ Blake, Barry J. Case. Cambridge University Press: 2001. — С. 89
  3. ↑ Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / [уклад. : С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор]; за ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — С. 30

Література

  • Вихованець І. П. Відмінок // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 71—73.
  • Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.: іл.
  • Языкознание. Большой энциклопедический словарь / [главн. ред. В. Н. Ярцева]. — 2-е (репринтное) издание «Лингвистического энциклопедического словаря» 1990 года. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. — 685 с. : ил.

Посилання

Рід, число, відмінки іменників

1. Рід іменників

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або

середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Род присущ каждому существительному в единственном числе. Существительные относятся к мужскому (ученик, бизнес, пейджер), женскому (дисциплина, корова, машина) или среднему роду (поколение, гнездо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого — вона, середнього — воно. Іменники за родами не змінюються!

Существительные мужского рода соотносятся с местоимением он, женского — она, среднего — оно. Существительные по родам не изменяются!

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

  • за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
  • за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
  • за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
  • за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь – бідолаха Марія).

В украинском языке встречаются также существительные общего рода, в которых род определяется с помощью вспомогательных слов (бедняга Василий – бедняга Мария).

2. Число іменників

Число — морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

Число — морфологический признак существительного, различают два числа: единственное и множественное.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Во множественном числе существительные не изменяются по родам и соотносятся с местоимением они.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево – дерева, думка – думки)

. Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині. За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Большинство существительных, изменяясь по числам, имеют формы единственного и множественного числа. Однако есть существительные, которые употребляются только в единственном или только во множественном числе. По этому признаку существительные делятся на три группы.

  • Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.
  • Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.
  • Третю — що вживаються тільки в множині.

Іменники, що вживаються тільки в однині

Іменники, що вживаються тільки в множині

власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко

збірні:

 студентство, листя, козацтво

назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття

речовини: пісок, молоко, цукор

власні назви: Альпи, Карпати, Гроші

назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори

назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі

речовини: вершки, дріжджі, духи

назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросовки, куранти

3. Відмінки іменників

Відмінки іменників — граматичні форми слів, які показують різні за своїм значенням зв’язки їх з іншими словами в реченні. В українській мові розрізняють 7 відмінків.

Падежи существительных — грамматические формы слов, которые показывают различные по своему значению связи их с другими словами в предложении. В украинском языке различают 7 падежей.

Відмінок

Опис

Питання

Приклади

Називний

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

хто? що?

корова, місто

Родовий

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

кого? чого?

корови, міста

Давальний

кому? чому?

корові, місту

Знахідний

кого? що?

корові, міста

Орудний

ким? чим?

коровою, містом

Місцевий

на (в) кому? на (в) (у) кому? чому?

(на) корові, у місті

Кличний

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку.

 

Сергію, тобі пора вже іти до школи;

Марино, а уроки ти зробила?

Комментарии:

Добавить комментарий

Як визначити: до якої частини мови належить слово?

Кожне слово в українській мові належить до певної частини мови. До якої частини мови належить слово, розпізнають за його лексичним значенням; питаннями, які  ставляться  до слів;  морфологічними ознаками цих слів.

Частини мови поділяють на самостійні й службові. До самостійних частин мови належать слова, що мають лексичне значення, виступають повноправними членами речення. Їх шість — це іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово та його форми, прислівник. Службові частини мови служать самостійним. Їх три — це прийменник, сполучник, частка. І ще одна особлива частина мови — це вигук.

Знання частин мови допоможе граматично правильно висловлюватися; логічно осмилити орфограми, пов’язані з морфологією.

Шість самостійних частин мови

Як визначити іменники

Іменники — це всі слова, що називають предмети, осіб і навіть абстрактні поняття

До цих слів ставимо питання хто ? що?

Наприклад: будинок, людина, думка (змінюються за родами, числами, відмінюються)

Отже, щоб розпізнати  іменник потрібно поставити питання саме до цього слова, враховуючи, що іменники можуть змінюватися  за родами (жіночий, чоловічий. середній),  числами (однина, множина), відмінками (на питання непрямих відмінків відповідають також іменники).

Наприклад: дівчину (кого?), мечем (чим?),  у кишені ( в чому?) 

Для полегшення розпізнавання ставимо слово у називний відмінок.

Знайдемо іменники в реченні:

Я захоплююсь твоєю посмішкою.

(У цьому реченні один іменник — це слово посмішкою, ставимо його у називний відмінок (що?) посмішка. Слово (я) — займенник, бо хоч і відповідає на питання (хто?), але не називає особу, а лише вказує на неї ).

Як знайти прикметники

Прикметники — це слова, що називають ознаку предмета, особи

До прикметників ставимо питання  —      який? (якісні, відносні)

                                                                             чий? (присвійні)

Прикметники завжди відносяться до якогось іменника. Як іменник змінюються за родами, числами, відмінюються.

Наприклад: будинок( який?) новий, людині(якій?) чемній, небом(яким?)блакитним;

сумка (чия?)мамина, хвіст (чий?)заячий, молоко (чиє?)коров’яче

Знайдемо прикметники у реченні:

У міському транспорті не слід втручатися у сторонню розмову.

(У цьому реченні два прикметника:  у транспорті (якому?) міському (відносний), 

у розмову (чию?) сторонню (присвійний)

Числівники як частина мови та їх розряди

Числівники — це слова, що називають число, кількість предметів та порядок предметів при лічбі 
Числівники відповідають на питання — скільки?(кількісні) котрий? (порядкові)
Наприклад:   (скільки?) десять, двадцять (всі числа: цілі, дробові, збірні)
  (котрий?) десятий, двадцятий

Слід врахувати, що кількісні числівники змінюються за відмінками (десяти, десятьма).

Порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками (десята, десяту).

Знайдемо числівники у реченні:

Двоє дівчат не розуміють одного хлопця.

(У цьому реченні два кількісних числівника: дівчат (скільки?) двоє кількісний, збірний числівник, хлопця одного вжито у родовому відмінку, початкова форма числівника у називному відмінку  (скільки?) один хлопець)

Як відрізнити займенники від іменних частин мови

Займенники — це слова, які виступають замість іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника), вони вказують на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх, відповідають на питання всіх іменних частин мови

Питання, що ставимо до займенників: 

хто?що?  він, той, будь-хто, щось,

який? чий? будь-який, чийсь

скільки? котрий? декілька, котрийсь

Слід памятати, що займенник лише на щось вказує, але нічого не називає. У таких словах не визначиш  предмета, поняття чи його ознаки, чи кількості. Займенники мають властивість змінюватися за відмінками (я, мене, мені, мною)

Займенники поділяються на розряди (відповідно до своєї ролі)

Розрядів займенників  дев’ять:

Особові — вказують на особу (я,ти, він, вона, вони, ми, ви, вони)

Зворотний — себе (всього один)

Питальні — містять питання (хто? що? який? котрий?скільки?)

Відносні — (хто, що, який, котрий,скільки)

Заперечні — заперечують (ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки)

Неозначені — вказують на невизначену особу, предмет, кількість

(дехто, деякий, будь-хто, декілька)

Присвійні — вказують на належність (мій, твій, наш, свій)

Вказівні — вказують на особу, предмет, кількість (той, ці,  стільки)

Означальні — вказують на ознаку (весь, всякий, всілякий, кожний)

Знайдемо займенники у реченні:

Будь-хто міг помітити якесь його  хвилювання.

(У цьому реченні три займенника: (хто?) будь-хто неозначений, (яке?) якесь означальний, його (чиє?) присвійний)

Що таке дієслово як частина мови та його форми

Дієслова — це всі слова, які виражають дію, процес або стан.

Питання, що ставляться до дієслів: що робить? що з ним діється?

Початковою формою дієслова вважають інфінітив (неозначену форму)

За формою вираження  дієслова бувають: особові, безособові, дієслівні форми на (-но, -то) 

Особливі форми дієслова — дієприкметник та дієприслівник

Неозначена форма дієслова або інфінітив

відповідає на питання що робити? (недоконаний вид) писати

що зробити? (доконаний вид) написати

Важливо: неозначена форма дієслова не має закінчення -це незмінна форма.

 

Особова форма дієслова

Дієслово може набувати особових форм

(пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть)

Дієслова особової форми можуть набувати:

  • часових форм (писав, напишу)
  • мати вид (писав що робив? недоконаний),(написав що зробив? доконаний)

 

Безособові дієслова не мають особи

до них належать дієслова, що передають стан людини, природи (морозить, вечоріє),

де дія виконується сама собою, без втручання особи

Дієприкметник — це ознака за дією

Дієприкметники творяться від дієслів і мають ознаки прикметника.

Відповідають на питання:  який за дією?

Наприклад: лежати (дієслово) — (до того, що лежить, ставимо питання (який за дією?) лежачий (дієприкметник)

Як прикметник мають рід, число, відмінок ( лежача, лежачі), (лежачий, лежачого, лежачому)

Дієприслівник -це додаткова дія

Дієприслівник — це особлива форма дієслова, що означає додаткову дію і відповідає на питання що робивши? що зробивши?

Дієприслівники творяться від неозначеної форми дієслова і мають ознаки прислівника.

Наприклад: лежати (дієслово ) — що роблячи? додаткова дія  (лежачи)

Сашко читав, лежачи на дивані. ( дієслово читав — головна дія, ставимо питання до слова лежачи (що роблячи? або як?яким способом?

Як і прислівник- це незмінна частина мови.

Прислівник — незмінна частина мови

Прислівник — незмінна (невідмінювана) частина мови, що передає ознаку дії, чи міру вияву іншої ознаки відповідає на питання

як? добре, смачно, весело

яким способом? пішки, власноруч

 де? далеко, вгорі, там

коли? вранці, восени, сьогодні

скільки? чимало

Прислівники не мають закінчень, бо вони  незмінні.

Не слід плутати з прикметниками:

добре (як?) прислівник (незмінний)

добрий (який?) прикметник ( змінюється доброго, доброму)

У реченні виступають обставиною, залежать від дієслова-присудка:

Добре (як?) жити тому, хто має мету.

Можуть виконувати роль присудка:

Багато друзів — це добре.

Слід відрізняти прислівники від прийменників з іменниками, які в реченні можуть виконувати роль обставин:

Туристи піднялися на гору. ( на — прийменник, гору — іменник).

 Службові частини мови

Щоб відрізнити службові частини мови від самостійних слід пам’ятати: службові частини мови не мають лексичного значення.

Отже, слід зрозуміти смислову вагу слова: чи має воно лексичне значення і тоді є самостійною частиною мови, чи виконуює роль службової частини мови.

Прийменник як службова частина мови

у, в, на, з, — це відомі прийменники (прості, непохідні)

як службова частина мови прийменник служить для  узгодженості при побудові підрядних сполучень слів у реченні

Наприклад:  прийменник у вимагає вживання слів у певному (місцевому) відмінку

і відповідних граматичних форм  слова (запис у зошиті)

Прийменники є й  похідні (поблизу, побіля, із-за, з-під)

Наприклад:  перебувати поблизу будівлі

Отже, щоб розпізнати прийменник у реченні, потрібно з’ясувати його роль у реченні.

Прийменники вживаються з іменними частинами мови ( тобто стоять біля іменників. прикметників, числівників, займенників).

Співзвучні з ними прислівники стоять біля дієслів:

     Поблизу (чого?)  школи є річка. (прийменник)

Річка була (де?) поблизу. (прислівник місця)

 

Сполучник  як службова частини мови

і, а, але. або, та — це сурядні сполучники,які служать для поєднання однорідних членів речення та частин складносурядного речення

1. дівчата та хлопці

2. Влітку тепло, а взимку холодно

що, щоб, якби, мов, як, тому що — це підрядні сполучники, які  служать для поєднання частин складнопідрядного речення

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.

Сполучники як, мов, немов служать для творення порівняльних зворотів

Бо хто, як я, намучивсь на війні,
тому життя підскочило в ціні.

або

Стара Полтава, як стара чаклунка.

Частка як службова частина мови створює особливі відтінки значень

лише, навіть, майже — це модальні частки, вони надають реченню певних відтінків

                              Майже ніколи не брехав.

                           

Як зрозуміти, чого чоловік хоче насправді - Стосунки

У фільмі «Відпустка за свій кошт», сценарій якого написав кінодраматург Валентин Азерніков, є чудова фраза: «На запитання, що ви найбільше цінуєте в жінці, будь-який чоловік відповість: «Звісно ж, душу!» І одразу ж подивиться на її ноги».

Ось і в житті все так само: чоловіки часто говорять одне, а потім виявляється, що вони думали зовсім про інше. Як зрозуміти, чого чоловік хоче насправді, розповідає вчитель з багаторічною практикою, майстер, яка володіє багаторічними стародавніми енергетичними техніками і знаннями, яка пройшла навчання в Університеті «Єдності» в Індії, Діана Щербанська.

По відповідь до кабали

Відповідь на це запитання дає кабала, в якій про один із законів стосунків між чоловіком і жінкою сказано: не вір тому, що каже чоловік, вір тільки тому, що він робить. Тільки так ви можете "зчитати" інформацію про його до вас ставлення, у своїх діях чоловіки правдиві завжди і в цьому їхня сила.

Читайте також:

Альфа, бета і омега: хто є хто у світі чоловіків

Що він говорить і що робить

Тому, якщо ви хочете зрозуміти, що в нього на думці, зверніть увагу на те, як змінилася його поведінка.

Якщо чоловік раптом почав чепуритися, носити рожеві сорочки, купувати собі нові парфуми, стежити за фігурою, на яку він раніше не звертав уваги, до ворожки ходити не треба – у нього бурхливе особисте життя, і пов'язане воно – на жаль! – з кимось іншим.

Якщо чоловік говорить: «Я втомився! Я хочу побути сам!», а при цьому сидить вдома, але зачиняється в своїй кімнаті, значить, він не хоче бути з вами, хоча, можливо, у нього і немає нікого іншого.

Якщо чоловік говорить: «Я тебе кохаю!», але при цьому тижнями не телефонує, значить, він вас не любить. Просто в момент рідкісних зустрічей йому щось від вас потрібно, і ви знову-таки чудово розумієте, що саме.

Читайте також:

10 ознак того, що чоловік вас не кохає

Якщо він каже: «Я дуже зайнятий, я весь в бізнесі», і не спить з вами хоча б раз на місяць, значить, ви його зовсім не хвилюєте як жінка.

Якщо він говорить, що у нього дуже багато справ, значить, сьогодні в його житті для вас місця немає. Щоправда, це не означає, що за тиждень, коли справ стане менше, воно не з'явиться.

Якщо він телефонує вам кожні півгодини і запитує: «Ти де? Що ти робиш?» значить, ви йому не байдужі, навіть якщо мова про це в через якісь причини (наприклад, ви звикли вважати його тільки другом) не заходила у вас ніколи.

Мужчина Getty Images/Fotobank

Коли чоловік – мовчун

Ба більше, чоловік може взагалі нічого не говорити, але якщо він закуповує продукти, забирає дружину з роботи, а дітей зі школи, значить, він усіма ними дуже дорожить. Найцікавіше, що дуже часто жінки, яким дісталися такі чоловіки, дивуються: «Я не знаю, як він до мене ставиться!» І тому є логічне пояснення: ми, жінки, не тільки любимо вухами, а й взагалі схильні переоцінювати роль слів в нашому житті, зокрема у стосунках з чоловіками. Тому якщо нам постійно не говорять про кохання, ми починаємо в ньому сумніватися, навіть якщо нам його демонструють вдень і вночі.

Чоловіки своєю чергою абсолютно щиро не можуть зрозуміти, що ж ми від них хочемо: «Адже я ж все для неї роблю! Що їй ще треба?!» Як поводитися в такій ситуації? Насамперед, поговорити з чоловіком і попросити його частіше говорити про свої почуття. Але оскільки чоловічу натуру не переробиш, звертайте увагу не на слова, а на справи – тільки так ви зможете зробити правильні висновки про своє місце в його серці і про його справжні наміри щодо вас.

Олександра Волошина

Читайте також:

Чому важко вийти заміж після 30

 

Українська мова: займенник

 зно

Займенник. Окрема тема, яка заслуговує на увагу в окремій статті. 

Знайомимося з усіма займенниками!

спеціальності

Займенник — самостійна частина мови, яка вказує на предмети, озна­ки або кількість, не називаючи їх. Займенники співвідносяться з певними іменниками, прикметниками, числівниками, тому, подібно до цих частин мови, відповідають на питання: хто? що? який? чий? котрий? скільки?.

спеціальності

спеціальності

 Займенники поділяють на такі розряди за значенням:

Розряд

Приклад

Особові 

я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони

Зворотний

себе (відсутня форма Н.в.)

Присвійні

мій, твій, свій, наш, ваш, його, її, їх, їхній

Вказівні

той, цей, такий, стільки

Питальні 

хто? що? який? чий? котрий? скільки?

Відносні 

хто, що, який, чий, котрий, скільки

Означальні

весь (увесь), всякий (всяк), кожний (кожен), жодний (жо­ден ), інший, сам, самий

Неозначені

дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, абиякий, абихто, абищо, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-чий, котрийсь, скільки-небудь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, невідь-хто, невідь-що

Заперечні 

ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки

 

спеціальностіМорфологічні ознаки. Усі займенники змінюються за відмінками, а співвідносні з прикметниками можуть мати ознаки роду й числа.

Рід (якщо є):

чоловічий жіночий

середній

він, котрий, мій, анічий, наш

вона, котра, моя, анічия, наша

воно, котре, моє, анічиє, наше

Число (якщо є):

однина

множина

весь, вся, все

всі

цей

ці

Відмінок:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

хто

кого

кому

кого

ким

(на)кому, на кім

твій

твого

твоєму

твій (твого)

твоїм

(на)твоєму, твоїм

 

спеціальностіСинтаксичні ознаки. У реченні займенники виступають тими самими членами речення, що й іменник, прикметник, числівник, з яким во­ни співвідносяться: Так ніхто не кохав. Незнаний нам початок і кінець. Моя любов чолом сягала неба.

Зверніть увагу! Слово що може виступати в складнопідрядному реченні в ролі займенника (як сполучне слово) і в ролі сполучника. Займенник що в реченні відповідає на питання, виконує синтаксичну роль і може бу­ти замінений на займенник який або інше повнозначне слово. Сполучник що не відповідає на питання, не є членом речення і не може бути заміне­ний на повнозначне слово.

спеціальності

Особові займенники

спеціальності

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник вінзмінюється також за родами.

Я це повинен розповісти. Ти не можеш спитати? Ми вчора були у лісі.

Ви не забули про зустріч? Він підійшов. Вона добре грала на фотрепіано. Воно було дуже холодне.

Вони ще часто будуть згадувати подорож.

Відмінювання особових займенників відбувається за такою схемою:

Однина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

я

мене

мені

мене

мною

(на) мені

ти

тебе

тобі

тебе

тобою

(на) тобі

 

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

він

його (до нього)

йому

його (на нього)

ним

(на) ньому (на нім)

вона

Її (до неї)

їй

її (на неї)

нею

(на) ній

 

 

середній рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

воно

його (до нього)

йому

його (на нього)

ним

(на) ньому (на нім)

 

Множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

ми

нас

нам

нас

нами

(на) нас

ви

вас

вам

вас

вами

(на) вас

вони

їх (до них)

Їм

Їх (на них)

ними

на них

 

спеціальності

Зворотній займенник

спеціальності

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох 

Актор сам себе не впізнав. Я себе не дуже добре почуваю. Діти побачили себе у списках нагороджених.

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи - обставиною

Я сам на себе не схожий. Навіть не уявляю собі, як би я жив далі. Нічого під собою не бачу.

Відмінювання зворотнього займенника себе відбувається за такою схемою:

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

-

себе (до себе)

собі

себе (на себе)

собою

(на) собі

 

спеціальності

Питальні займенники

спеціальності

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий - за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

котрий

котрого

котрому

котрий, котрого

котрим

(на) котрому

яка

якої

якій

яку

якою

(на) якій

 

Відмінювання інших питальних займенників:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

хто

кого (до кого)

кому

кого (на кого)

ким

на кому (на кім)

що

чого (до чого)

чому

що

чим

на чому (на чим)

 

Однина

 

чоловічий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

чий

чийoго

чийoму (чиєму)

чий (чийoго)

чиїм

на чийoму (на чиєму, на чиїм)

 

 

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

чия

чиєї

чиїй

чию

чиєю

на чиїй

 

 

середній рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

чиє

чийoго

чийoму (чиїм)

чиє

чиїм

на чийoму (на чиєму, на чиїм)

 

Множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

чиї

чиїх

чиїм

чиї (чиїх)

чиїми

(на) чиїх

 

спеціальності

Відносні займенники

спеціальності

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання: хто, що, скільки, чий, який, котрий.

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.

спеціальності

Присвійні займенники

спеціальності

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

Відмінювання присвійних займенників мій, свій, твій відбувається так:

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

мій

мого

моєму

мій (мого)

моїм

(на) моєму (на моїм)

моя

моєї

моїй

мою

моєю

(на) моїй

 

 

середній рід

множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

моє

мого

моєму

моє

моїм

(на) моєму (на моїм)

мої

моїх

моїм

мої (моїх)

моїми

(на) моїх

 

Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи:

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

наш

нашого

нашому

наш (нашого)

нашим

(на) нашому

ваша

вашої

вашій

вашу

вашим

(на) вашій

 

Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Їхній

Їхнього

Їхньому

Їхній (їхнього)

Їхнім

(на) їхньому

 

спеціальності

Вказівні займенники

спеціальності

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Вказівні займенники той (отой) відмінюються:

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

той

того

тому

той (того)

тим

(на) тoму (на тім)

та

тієї (тої)

тій

ту

тією (тою)

(на) тій

 

 

середній рід

множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

те

тогo

тому

те

тим

(на) тому (на тім)

ті

тих

тим

ті (тих)

тими

(на) тих

 

Вказівні займенники цей (оцей) та рідковживаний сей відмінюються:

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

цей

цього

цьому

цей (цього)

цим

(на) цьому (на цім)

ця

цієї

цій

цю

цією

(на) цій

 

 

середній рід

множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

це

цього

цьому

це

цим

(на) цьому (на цім)

ці

цих

цим

ці (цих)

цими

(на) цих

 

Займенник стільки відмінюється, як числівник два:

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

стільки

стількох

стільком

стільки (стількох)

стількома

(на) стількох

 

спеціальності

Означальні займенники

спеціальності

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй).

Означальні займенники весь (увесь, ввесь) відмінюються за такою схемою:

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

весь (увесь, ввесь)

всього

всьому

весь (всього)

всім

(на) всьому (на всім)

вся (уся)

всієї

всій

всю

всією

(на) всій

 

 

середній рід

МНОЖИНА

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

все (усе)

всього

всьому

все

всім

(на) всьому (на всім)

всі (усі)

всіх

всім

всі (всіх)

всіма

(на) всіх

 

0Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи:

 

чоловічий рід

жіночий рід

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

кожний

кожного

кожному

кожний, кожного

кожним

(на) кожному, кожнім

кожна

кожної

кожній

кожну

кожною

(на) кожній

 

 

середній рід

МНОЖИНА

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

кожне

кожного

кожному

кожне

кожним

(на) кожному, кожнім

кожні

кожних

кожним

кожні, кожних

кожними

(на) кожних

 

спеціальності

Неозначені займенники

спеціальності

Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс (казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь- разом (абиякий, дещо, хтось).

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

спеціальності

Заперечні займенники

спеціальності

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки).

З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого).

Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники.

спеціальності

Правопис займенників

спеціальності

Разом

Пишемо неозначені займенники, утво­рені за допомогою часток аби-, де-, -сь, та заперечні займенники з часткою ні

абичий, дехто, когось, ніхто

Окремо

Якщо між займенником і часткою сто­їть прийменник

ні в чому, де з ким, будь у що

Через дефіс

Пишемо неозначені займенники, утво­рені за допомогою часток казна-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь

казна-хто, хтозна-який, будь-що, чий-небудь

Джерела: schoollit.com.ua, pravila-uk-mova.com.ua

На завершення відео: завдання ЗНО на займенники

Успіхів!

 

Сподобався матеріал? Поділись ним!
Додати коментар

Эффект Даннинга — Крюгера — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Эффект Да́ннинга — Крю́гера — метакогнитивное искажение, которое заключается в том, что люди, имеющие низкий уровень квалификации, делают ошибочные выводы, принимают неудачные решения и при этом неспособны осознавать свои ошибки в силу низкого уровня своей квалификации[1]. Это приводит к возникновению у них завышенных представлений о собственных способностях, в то время как действительно высококвалифицированные люди, наоборот, склонны занижать оценку своих способностей и страдать от недостаточной уверенности в своих силах, считая других более компетентными. Таким образом, менее компетентные люди в целом имеют более высокое мнение о собственных способностях, чем это свойственно людям компетентным (которые к тому же склонны предполагать, что окружающие оценивают их способности так же низко, как и они сами). Также люди с высоким уровнем квалификации ошибочно полагают, что задачи, которые для них легки, так же легки и для других людей[2].

Гипотеза и экспериментальная проверка[править | править код]

Гипотеза о существовании подобного феномена была выдвинута в 1999 году Джастином Крюгером и Дэвидом Даннингом, которые при этом ссылались на высказывания:

  • Чарлза Дарвина — «Уверенность чаще порождается невежеством, нежели знанием»[3] и
  • Бертрана Рассела — «Одно из неприятных свойств нашего времени состоит в том, что те, кто испытывает уверенность, глупы, а те, кто обладает хоть каким-то воображением и пониманием, исполнены сомнений и нерешительности»[4].

Для проверки выдвинутой гипотезы Крюгер и Даннинг провели серию экспериментов с участием студентов — слушателей курсов по психологии в Корнеллском университете. При этом они исходили из результатов исследований своих предшественников, которые показали, что некомпетентность во многом проистекает из незнания основ той или иной деятельности, будь то понимание прочитанного, управление автомобилем, игра в шахматы, игра в теннис и т. п.

Ими была выдвинута гипотеза, что для людей с низкой квалификацией в любом виде деятельности характерно следующее:

  1. Они склонны переоценивать собственные умения.
  2. Они неспособны адекватно оценивать действительно высокий уровень умений у других.
  3. Они неспособны осознавать всю глубину своей некомпетентности.
  4. После обучения у них появляется способность осознать уровень своей прежней некомпетентности, даже если их истинная компетентность после обучения практически не меняется.

Результаты экспериментов, подтвердивших выдвинутую гипотезу, были опубликованы на английском языке в декабре 1999 года в Журнале психологии личности и социальной психологии[1].

За это исследование авторам статьи была присуждена Шнобелевская премия по психологии за 2000 год[5].

Результаты других подобных исследований были представлены в 2003[6] и 2008[4] годах.

Хотя сам принцип был сформулирован в 1999 году, авторы отмечают схожие наблюдения у философов и учёных:

  • Лао-цзы («Знающий не говорит, говорящий не знает»),
  • Конфуция («Истинное знание — в том, чтобы знать пределы своего невежества»),
  • Сократа («Я знаю, что ничего не знаю»),
  • Бакунина («…именно лучшие люди бывают менее всего убеждены в своих собственных заслугах; даже если они сознают их, то им обычно претит навязывать себя другим, между тем как дурные и средние люди, всегда собою довольные, не испытывают никакого стеснения в самопрославлении»[7])

а также в вышеприведённых высказываниях Бертрана Рассела и Чарльза Дарвина.

В Библии есть высказывание апостола Павла: «Кто думает, что он знает что-нибудь, тот ничего ещё не знает так, как до́лжно знать» (1Кор. 8:2).

Гераинт Фуллер (англ. Geraint Fuller) в своём комментарии к статье отметил[8], что аналогичная мысль высказана в произведении Уильяма Шекспира «Как вам это понравится»:

Дурак думает, что он умён, а умный человек знает, что он глуп.[9]

Оригинальный текст (англ.)

The Foole doth thinke he is wise, but the wiseman knowes himselfe to be a Foole. (V.i)

«Специалист подобен флюсу: полнота его односторонняя»

Среди людей, знающих об эффекте Даннинга — Крюгера, встречается непонимание сути этого психологического феномена. Первое заблуждение — о том, что эффект работает только на «некомпетентном» человеке. В действительности это когнитивное искажение присуще каждому человеку. Во-первых, специалист в одной области человеческих знаний является дилетантом в другой области и может не подозревать об этом. Во-вторых, даже в пределах одной конкретной области склонность к переоценке своего уровня свойственна большинству людей, включая людей со средним уровнем компетенции и выше, просто у более компетентных людей ошибка в оценке будет меньше. И лишь самое меньшинство, наиболее компетентные люди, могут недооценивать свой уровень.[10].

  1. 1 2 Kruger, Justin; David Dunning. Unskilled and Unaware of It: How Difficulties in Recognizing One's Own Incompetence Lead to Inflated Self-Assessments (англ.) // Journal of Personality and Social Psychology : journal. — 1999. — Vol. 77, no. 6. — P. 1121—1134. — doi:10.1037/0022-3514.77.6.1121. — PMID 10626367.
  2. Katherine A. Burson, Richard P. Larrick, Joshua Klayman. Skilled or unskilled, but still unaware of it: How perceptions of difficulty drive miscalibration in relative comparisons. (англ.) // Journal of Personality and Social Psychology. — 2006. — Vol. 90, iss. 1. — P. 60—77. — ISSN 0022-3514 1939-1315, 0022-3514. — doi:10.1037/0022-3514.90.1.60.
  3. Darwin, Charles. Introduction // The Descent of Man : [англ.] : [арх. 10 апреля 2012]. — 1871. — P. 4.
  4. 1 2 Ehrlinger, J. Why the Unskilled Are Unaware : Further Explorations of (Absent) Self-Insight Among the Incompetent : [англ.] / J. Ehrlinger, K. Johnson, M. Banner … [] // Organizational behavior and human decision processes. — 2008. — Vol. 105, no. 1. — P. 98—121. — doi:10.1016/j.obhdp.2007.05.002. — PMID 19568317. — PMC 2702783.
  5. ↑ The 2000 Ig Nobel Prize Winners (англ.) (недоступная ссылка). Improbable Research. Дата обращения 9 апреля 2012. Архивировано 26 января 2013 года.
  6. Dunning, David. Why people fail to recognize their own incompetence / David Dunning, Kerri Johnson, Joyce Ehrlinger … [] // Current Directions in Psychological Science. — Vol. 12, no. 3. — P. 83−87. — doi:10.1111/1467-8721.01235.
  7. Бакунин М.А. Федерализм, социализм и антитеологизм. — М.: T8 RUGRAM, 2019. — С. 120—121. — 152 с. — (Навстречу революции). — ISBN 978-5-517-00991-3.
  8. Fuller, Geraint. Ignorant of ignorance? (неопр.) // Practical Neurology (англ.)русск.. — 2011. — Т. 11, № 6. — С. 365. — doi:10.1136/practneurol-2011-000117. — PMID 22100949.
  9. ↑ перевод Т. Л. Щепкиной-Куперник
  10. Steven Novella. Misunderstanding Dunning-Kruger (англ.). The New England Skeptical Society (8 January 2019).

10 жестких, но честных фактов, которые помогают лучше понять этот мир

Ребята, мы вкладываем душу в AdMe.ru. Cпасибо за то,
что открываете эту красоту. Спасибо за вдохновение и мурашки.
Присоединяйтесь к нам в Facebook и ВКонтакте

Психологи-эволюционисты считают мотивом большинства наших поступков человеческую природу. Люди и правда порой принимают решения, никак не связанные с сознательным мышлением. Наша склонность к риску или покупке дорогих вещей — это развитый психологический механизм. Мы не выбираем опасность и престиж сознательно — нам просто кажется, что они делают нашу жизнь ярче.

В этой статье AdMe.ru хочет подчеркнуть биологические и социальные факторы, которые влияют на поведение человека. Некоторые выводы могут показаться аморальными, лишенными здравого смысла или даже оскорбительными. Мы ни в коем случае не призываем вас соглашаться с авторами всех исследований, а только хотим показать, что существуют разные точки зрения, которые объясняют мотивы наших поступков.

1. Неприятный человек кажется нам больше и сильнее, чем он есть на самом деле

Антропологи из Калифорнии Дэниел Фесслер и Колин Холбрук считают, что важнейшим критерием оценки врага для наших предков был его размер. Большой враг — сильный враг.

Они провели интересный эксперимент. Часть испытуемых привязали к тяжелому сиденью, якобы изучая психологические эффекты паралича конечностей. Затем людям показали фото агрессивных мужчин и попросили оценить их рост и мускулатуру. Оказалось, беспомощные испытуемые оценивали размеры предполагаемого противника гораздо выше, чем те, кто не был привязан.

Неприятный вам человек может показаться больше, чем он есть, по причине вашего нежелания (или невозможности) поставить его на место. Поэтому вы и не спешите лезть на рожон, оценивая все возможные риски.

2. Мы склонны верить во всякие пророчества, когда у нас дурное настроение

Кэтрин Гринуэй из Австралии провела довольно интересный эксперимент. Она разделила испытуемых на 3 группы. Одна группа должна была вспомнить какие-то моменты триумфа и веселья из своей жизни, другая — любую ерунду, а третья — что-то унизительное. Затем им задавали разные вопросы, связанные с предсказаниями, даром предвидения и экстрасенсорными способностями. Те, кто вспоминал о неприятных эпизодах, гораздо охотнее соглашались с утверждениями о сбывающихся пророчествах.

Доктор Гринуэй сформулировала свои выводы в статье «Потеря контроля усиливает веру в предвидение, а вера в предвидение дает иллюзию контроля». На человека действительно гораздо легче воздействовать, когда он находится в плохом расположении духа. Всевозможные экстрасенсы-шарлатаны это хорошо знают.

3. Деньги действительно приносят счастье

Еще в 1964 году The Beatles пели о том, что любовь нельзя купить за деньги. Но они ничего не сказали о том, можно ли за деньги купить счастье. Теперь ученые нашли ответ на этот вопрос: да, это возможно.

Исследование Гранта Доннелли показало, что богатство действительно имеет большое значение. Но после того, как вы достигли определенного уровня дохода, дополнительный прирост денег делает человека все менее удовлетворенным. На наше счастье влияет также и происхождение богатства. Выигрыш в лотерею или брак по расчету дают человеку меньше счастья, чем если бы он сам заработал много денег.

Основные причины, по которым деньги приносят счастье, — это свобода, возможность выбора и отсутствие забот, связанных с их нехваткой. А еще возможность делать счастливее тех, кто рядом.

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о