Про осінь казки – Урок № 25. Взаємозв’язок між неживою природою, рослинами і тваринами восени. Творче завдання. Складання казки про осінь.

Про осінь Українська народна казка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись один цар. І приснився йому дуже страшний сон. Занепокоїв царя цей сон кожної ночі. Не міг він ні їсти, ні пити, ні спати. Багато лікарів, знахарів хотіли врятувати царя, та ніхто не допоміг йому. А в густому лісі, на Козиній горі, жив старий дід, і ходили про нього легенди, що дуже допомагав він людям.

От цареві і порадили піти до діда. Прийшов цар, вклонився йому в ноги і розповів про свою біду. Дід згодився допомогти цареві. Старий подивився йому в душу, а потім сказав:

— Вас, царю, тому мучить щоночі страшний сон, бо не допомагаєте ви бідному люду, не бачите їх бід, не чуєте їх зойків, не втираєте їх гірких сліз. Але я спробую для вас щось зробити.

Наварив дід зілля і промовив:

— Один раз пити вранці, другий раз — в обід, а третього разу — ввечері. І розмішайте це зілля в сльозах.

Цар послухав діда і почав робити, як той наказав. Пройшов один день, другий, третій, четвертий, п’ятий….

Полишив страшний сон царя, завітав цар до діда і сказав:

— Ваше зілля допомогло мені, а за те, що вилікували мене, ось вам скриня із золотом.

А дід йому:

— Я не бідний, бо золото моє — це мій ліс, моя гора, віддайте це золото бідним людям.

Так і хтів зробити цар. Взяв він скриньку та й поніс її до людей. А в скриньку залізло мале мишеня і прогризло там дірочку, а саме заснуло…

От іде цар горою, потім селом, шукає найбідніших людей, та й не бачить, що золото сиплеться із дірки. Де пройде цар, там і горить все золотом: і листя, і травичка, і поля, і сади. То осінь прийшла до людей. Так цар приніс в ліс, на Козину гору, золото осені, а бідним людям подарував велику радість та втіху. Глянеш восени навколо — все горить золотом, і радісно стає на душі: пропадає смуток, висихають сльози.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

203 (5441). Про осінь. СУС -, новотвір. Записано 2008 року. Степанова Євдокія Миколаївна (1923). Черкаська область, Шполянський район, Шпола

Подих осіннього саду — Казки про осінь

    Якось уранці Сашко виглянув у вікно й побачив, що на дорозі вже не гурчать натужно вантажівки з буряками. Тільки коли-не коли проторохкотить яка порожняком і лінькувато відбіжать до дворів обважнілі за літо кури, що шукають собі всяку поживу. І городину всю вже позбирали. Тільки картоплиння та гарбузове гудиння полишилося маленькими острівцями серед незвично чорної землі. І сонечко стало ніби трохи лінькувате — і сходить пізніше, і гріє начеб неохоче. І дощі стали частіше перепадати.
    — От і на зиму йдеться,— сказав батько матері.— Треба б навідатися до діда Степана. Збігло літо, а ми за роботою до нього ні разу й не вибралися. Добре, що сьогодні неділя.
    — Тату, візьми мене з собою,— попрохав Сашко.
    — А як же я без тебе? Візьму. Ти ж у нас завжди за першого помічника.
    Сіли вони вдвох у машину і хутко помчали за село, за високу гору серед спорожнілих, занімілих піль. Там, біля тихої річки із задумливими вербами, притулився до лісу колгоспний сад.
    Спинилися біля дерев’яних воріт, батько посигналив, а Сашко виліз із кабіни й вистрибом помчав до воріт. Він скучив за дідом і радів, що його побачить.
    Назустріч йому з-під багряних яблуневих крон виступив дід Степан — високий, усміхнений, з білою — аж до грудей — бородою. І такий добрий, лагідний, такий спокійний, як оця річка біля саду.
    — А підріс же ти, як з води,— мовив дід після привітань. Скуйовдив Сашкового чуба й пригорнув онука.
    — Скоро, голубе, будеш зовсім козаком.
    Підійшов батько, поцілувався з дідом і спитав:
    — То чи добре яблука вродили?
    — А вродили. І рясно, і великі, наче кавуни.
    І вони втрьох пішли в сад.
    У прохолодній тиші чутно, як шелестить під ногами жухла трава і гупають об землю яблука.
    — Он антонівка яка налилася,— показує дід на крислате дерево. На ньому поміж листя, гнучи долу гілля, висять великі жовті яблука.
    Сашко зірвав одне й підніс його проти сонця.
    Запахуще яблуко просвічувалося. Видно було навіть зернятка всередині і тінь його пальців з другого боку.
    — Вже час їх і зривати,— сказав дід,— бо скоро вдарять морози, а там, не зоглядишся, як і сніг випаде.
показати повністю

    І Сашкові уявилося, як тихо висівається на зчорнілі, присмирнілі поля і дерева перший сніг, як густа біла пороша вкриває все навкруг, і сад засинає на зиму, немов ведмідь. А поміж дерев скрадаються, сторожко пантруючи на всі боки, довговухі зайці, яких привела сюди з лісу цікавість. Може, й лисиця протягне тут по глибокому снігу свій пухнастий хвіст.

    — Дивися, онуче, яка щедра наша земля,— відриває його від уявленої картини дід Степан.— Усе, що хочеш, чого душа забажає, на ній родить. Щасливі ми, бо живемо на такій землі.
    А й справді, думає Сашко, щедра земля. Як його мама. І нікого не обійде тією щедрістю. Він примружив очі й спробував уявити все, що родить земля: яблука, груші, картоплю, сливи, помідори, буряки, абрикоси, кавуни, смородину, полуниці… Хіба все одразу й згадаєш!
    Коли виходили з саду до воріт, дід простягнув Сашкові кілька антонівок:
    — Почастуєш своїх друзів. Ви ж прийдете на поміч, як збиратимем яблука?
    — Ти ще й питаєш, діду! Прийдемо всією вулицею. Хто ж може відмовитися збирати яблука?!
    Коли вони від’їжджали, біля воріт іще довго стояв дід Степан. Він думав про щось тільки йому відоме і тихо всміхався в розкошлану вітром білу бороду. А позаду діда врочистий сад наслуховував, як десь здалеку наближається до нього дощ. Тулилася до дерев уже притихла на зиму, ніби аж соннувата, річка. Вона, мабуть, теж думала про недалекі сніги й морози.
    В кабіні пахли, мов подих осіннього саду, великі жовті антонівки. А обабіч дороги бігли назустріч машині прив’ялі або присохлі трави.
    Над полями подавали хрипкі голоси заклопотані галки.
    І Сашкові подумалося: мабуть, усе на світі знає, що скоро прийде зима, що осінь кожного ранку вже виглядає її. Якогось дня вони нарешті зустрінуться там, у тихому саду біля річки й лісу. І зима подякує осені за її щедрі плоди. А потім аж до весни стерегтиме, щоб ніхто не сполохав сон стомленої землі…
   

Свято-казка осені для учнів початкових класів «Українська осінь»

Свято-казка осені для учнів початкових класів «Українська осінь»

 Мета: вчити бачити красу рідного краю, знайомити з традиціями українського народу. Розвивати спостережливість, вміння захоплюватися красою. Виховувати любов до своєї землі, свого народу.

Зала, де проводиться свято, прибрана вишитими рушниками, осіннім листям, квітами. Столи застелені вишитими скатертинами. На столах у плетених з верби тарілочках фрукти, овочі і квіти. Гості сидять за столами. Виходять діти. Попереду сідають два хлопчики і дві дівчинки. Вони вишивають і ведуть між собою розмову.

Хлопчик 1. От і прийшов останній місяць осені. Стало сумно надворі. З дерев злітає останнє листячко, а дощ все йде та йде. Надворі мокро, сиро, холодно. От я і подумав, що всі тут зібралися, щоб вчитися вишивати.

Дівчинка 1. Правильно подумав. Ми домовилися, що будемо у мене збиратися, коли виконаємо домашні завдання. А ти вже виконав?

Хлопчик 1. Звичайно, тому й прибіг до вас.

Дівчинка 2. Хіба ти дівчинка, що прибіг до нас вишивати?

Хлопчик 1. Таке скажеш! Я хлопчик, але люблю вишивати. Знаєш, скільки чоловіків уміють майстерно вишивати? Це ж творчість, можна сказати, що це вираження власних почуттів.

Хлопчик 2. А я завжди разом з ними. От всі і звикли до того, що я вишиваю вже давно.

Дівчинка 1. А мама твоя що на те каже? Вона задоволена, що ти вишиваєш?

Хлопчик 1. Ще б пак! У мене ж гарно виходить, сама подивися. (Показує вишивку.)

Дівчинка 2. У житті треба все вміти. Моя бабуся каже: «Те, що вмієш, і те, що знаєш, за плечима не носити». Все може згодитися в житті. А вишивка — це неймовірна краса! В Україні вишивання вже стало традицією. Як тільки на городі і в полі закінчувалися роботи, то люди збиралися по домівках і вишивали.

Дівчинка 1. І не тільки вишивали, але й ткали, пряли, робили керамічний посуд, плели з лози чудові витвори мистецтва — від тарілочок, мисочок, аж до різних прикрас і навіть меблі, різні крісла, диванчики, столики.

Хлопчик 1. А чим ми гірші? Ми також українці. От і навчимося вишивати та продовжимо народні традиції. Чи не так?

Хлопчик 2. Я гадаю, що українці вишивають ще й тому, що вміють бачити красу земну. Бо восени так гарно, що намилуватися не можна. Кожне дерево, кожна квіточка різнобарвні, і здається, немов ти в казку потрапив. Заплющиш на хвилинку очі і відразу здається, що до тебе сама осінь шепоче жовтим листячком чарівні слова, цілує лагідними промінчиками сонечка, обдаровує дивними квітами, а сама тче павутинки-ниточки, щоб ми вишивали цю красу і всім серцем прикипіли до рідного краю…

Дівчинка 2. Та ти справжнісінький поет! Так гарно говориш… А й справді, осінь у нас така поетична, що люди хочуть запам’ятати цю незбагненну красу, а тому і вишивають.

Дівчинка 1.

Осінь з бабиного літа ниточки сукала

І білесеньких тоненьких рушників наткала.

Кинула легеньку пряжу в небеса сушити.

А як висохла, схотіла вишити-зашити.

А узори — скрізь довкола: в лісі, в полі — всюди…

Недаремно ж в Україні вишивають люди.

 

Хлопчик 2.

І взялася осінь любо за свою роботу.

Кольори всі підібрала, срібло й позолоту.

Почала вона з калини, що як жар горіла.

А у полі тополина листям тріпотіла…

А у дуба вікового і краса, і сила…

А які чарівні квіти тут земля зростила!

Ще нашила осінь льону голубі рядочки,

А чарівні диво-квіти сплелись у віночки.

Ще листочки і травичка, і озера сині,

Й небеса блакитноокі вічні і чарівні…

А на самому вершечку пташечка присіла,

Мабуть, з літа повернулась, осінь звеселила.

І розсипались по всьому срібні-срібні роси,

І пшеничні колосочки заплелися в коси.

Заблищала позолота на пшеничнім полі,

А над річкою стелився вже туман поволі.

І така краса безмежна і казкова всюди…

Недаремно в Україні вишивають люди!

 

Дівчинка 2.

Осінь різноколірних рушників нашила

І на щастя добрим людям ними шлях укрила.

Щоб ішли тими шляхами і красі раділи,

Чарувались, милувались і любити вміли.

А як будуть десь далеко, щоб усе згадали,

Й Україну — рідну неньку — вік не забували.

Щоб у серце їм запала синява небесна,

Жовта-жовта хлібна нива, золота, чудесна.

Бо лише у ріднім краї так струмок співає,

І лише у ріднім краї рідно так буває!

От тому на рушникові мати хліб тримає,

Як із дальньої дороги сина зустрічає.

І тому в рушник вкладає сум, любов, тривогу.

Бо синочка проводжає у важку дорогу.

Бо ж любові в неї стільки, як краси повсюди…

Недаремно в Україні вишивають люди!

 

Виходять хлопчик і дівчинка з хлібом-сіллю на вишитому рушникові.

 

Хлопчик 1.

Тож вітаєм, любі гості, вас на нашім святі!

І щоб ви, як щедра осінь, всі були багаті.

І здорові, як водичка з джерела дзвінкого.

Всі ми зичимо вам щастя світлого, людського.

Ми з відкритим щирим серцем до гостей ідемо

І для вас на рушникові хліб і сіль несемо.

Хай же весело і світло всім на святі буде.

Недаремно в Україні вишивають люди!

Хліб кладуть на стіл перед гостями. Усі діти співають пісню «Ой зелене жито».

 

Дівчинка 2. Погода і справді сьогодні така, що й на двір не вийдеш. А вдома тепло і затишно. Тому і свято хочеться влаштувати.

Хлопчик 2. Ну, погода така, тому що це останній місяць осені. Недовго й до зими.

Дівчинка 1. А давайте Осінь до нас у гості запросимо, щоб вона побачила, як ми любимо її дивну красу, щоб почула, які ми про неї вірші читаємо, пісні співаємо.

Хлопчик 1. Це вже з розділу фантастики! Такого не буває.

Хлопчик 2. Справді, такого не буває, щоб Осінь раптом ожила і до нас людиною прийшла. Ти, мабуть, казок начиталася. Ми ж знаємо, як ти любиш читати!

Дівчинка 2. Нічого ви не знаєте. Це ми знаємо!

Дівчинка 1. Так, вони не знають, що фантастика і реальність часом так переплітаються, що нереальне стає дійсністю. Але про це трохи згодом. А зараз до нас гості завітають. Ми запросили однокласників, бо вони теж хочуть чудеса побачити.

 

Заходять діти і сідають на місця.

 

Дівчинка 3. Ну, що? Чудеса вже відбулися?

Хлопчик 2. Ні, поки що чудес не було.

Дівчинка 2. Щоб вони відбулися, почнемо про осінь вірші читати так, щоб усім сподобалося.

Дівчинка 3.

Так швидко літо відлетіло,

І вже тепла немає.

Враз хмара, небо посіріло

І дощик накрапає.

Все небо хмарами закрито,

І сонечка не стало.

Це осінь плаче сумовито…

В природі чарів мало.

Вже доцвітають скрізь жоржини

Яскравими квітками.

І сум та щем йде до людини

Із сірими дощами.

 

Хлопчик 3.

Ще осінь гарна, соковита,

Тепло струмить повсюди.

А струни бабиного літа,

Йдучи, торкають люди.

І лине пісня, чари ллються,

Скрізь музика лунає,

В садах смачні плоди сміються —

Усе принади має.

І неба синь, і ліс чарівний.

На дивну казку схожий.

Холодний, мокрий ранок дивний

І теплий день погожий.

 

Дівчинка 4.

Розпустила осінь крила

І летить над світом.

Все довкіл позолотила,

Вбрала жовтим цвітом.

Наплодила павутиння —

Струни натяглися.

Небо густо вкрила синню

І співа між листям.

Доцвітають хризантеми,

Листя облітає.

Осінь до сумної теми

Душу повертає.

Дівчинка 5.

Осінь як намалювати?

Ще й таку красиву…

Як цю казку передати

Від туману сиву?

А від сонця позолоту,

Блиск роси дзвінкої?

Маю я важку роботу,

Не було такої…

(Розвішує малюнки дітей.) Це наші учні намалювали осінь, щоб вона до нас завітала. Чи правильно ми зробили, що її намалювали?

Дівчинка 1. Дуже добре!

Дівчинка 2. Правильно. Це нам і потрібно!

Хлопчик 1.

Вже осінь. Падають каштани,

І листя з дерева летить.

Над лугом стеляться тумани,

І ліс зажурено шумить.

А струни бабиного літа

Блищать на сонці і дзвенять.

Пташки останні сумовито

У вирій, в дальній край летять.

Так важко землю покидати,

Гніздечко, де з’явилися на світ.

Та треба, треба відлітати —

Природа кличе у політ.

Ще сонце ніжно пригріває,

Але стає коротшим день.

І хоч метелик ще літає.

Та вже поменшало пісень.

 

Дівчинка 6.

Лиш коники ще вечорами

Цвіркочуть у траві густій,

Й вони прощаються вже з нами.

А ти послухай і помрій.

Осінні вечори погожі,

Та у природі щем і сум.

Вони на дивну казку схожі —

Наводять стільки різних дум.

Краса в природі потьмяніє,

Пожухнуть трави і кущі.

Чарівне небо посіріє,

І поливатимуть дощі.

Дерева стануть чорні й голі.

Квіток не буде вже ніде.

І заніміє все у полі —

Це пізня осінь надійде…

Виходить Осінь зі своїми трьома синами-місяцями: Вереснем, Жовтнем і Листопадом.

Осінь. Я — Осінь! Йду до вас на свято не сама, а зі своїми трьома місяцями, бо всі вони добре попрацювали, щоб людям було легше пережити зиму, а тепер час і відпочити мені й моїм синам. А у вас так гарно, ви такі милі та гостинні діти, що ми прийняли ваше запрошення і прийшли до вас.

По землі простую швидко,

Кольори міняю.

І тепер на поле рідко

Сонце посилаю.

Щоб земля могла спочити

І набратись сили,

Бо ж вона пшеницю й жито

Для людей зростила.

Фруктів, овочів багато —

Усього доволі!

А тепер спочинок-свято

Буде в лісі, в полі…

А на землю дощик буде

Часто накрапати,

Щоб спочинок мали люди

І земелька-мати.

Щедрим золотом укрию

Гори і лісочки

І дощами гарно вмию

Всі поля й садочки.

Я води подоливаю

У ставки і в ріки.

Болота понапуваю

Менші і великі.

А ось і мої місяці. Кожен сумлінно виконував свою роботу, щоб підготувати землю до зими. У кожного були свої обов’язки. Про це вони вам і розкажуть.

Вересень.

Я — Вересень!

Я до школи діток завжди закликаю,

А роботи в мене — непочатий край!

Я ворота в осінь першим відчиняю,

Ввечері тумани посилаю в край.

Звожу я картоплю, кавуни і дині,

Тож робота в полі і в саду кипить.

Все зібрати люди встигнути повинні,

Восени не можна змарнувати й мить!

Я труджусь невпинно — і збираю, й сію,

І співаю славу вічну трударям,

Ще й дарую людям щастя і надію

Та тумани сиві роздаю полям,

Щоб укрити землю ніжною красою.

На добро умити всі земні плоди,

Напоїти поле чистою росою,

Все роздати людям із землі й води…

 

Чи знаєте ви прикмети вересня? (Діти наводять приклади.)

Хлопчик 4. Кажуть у народі, що вересень — рум’янець року. Садок у вересні, що кожух у січні. Всякому літові кінець, а осені початок. Вересневий час — сім погод у нас. Назва місяця пов’язана з рослиною, поширеною на Поліссі. Це — верес, що буйно цвіте дрібненькими рожево-бузковими суцвіттями саме у вересні і є дуже цінним медоносом.

Хлопчик 5. Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Коли люди бачили в небі журавлиний ключ, то обов’язково приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому брали грудочку землі, загортали в хустинку і тримали до весни. А навесні, як тільки-но ключ веселиків повертався додому, ту грудочку землі закопували на городі. Це означало, що весна має бути щедрою. А ще у вересні є цікаве свято Здвиження. Воно припадає на 28 вересня. Цього дня не можна ходити до лісу, бо там збираються вужі, гадюки, ящірки і починають «радитися», де їм перезимувати. За легендою, якщо на таке кубло натрапить людина, то її можуть покусати. Справді, в цю пору плазуни лаштуються на зиму. Мабуть, тому і виникла легенда, щоб люди не заважали лісовим мешканцям налаштуватися на зиму.

У вересні ще чимало цікавого. Є «бабине» літо, коли сонячно і дуже тепло, а в повітрі носяться павутинки. Є ще чимало прикмет, як-от: «На Семена ясно — осінь буде погожою!», «Рано пожовкло листя на горобині — рання осінь і холодна зима».

Хлопчик 4. 30 вересня — свято Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. У цей день жінки не починали важливої роботи. А ще чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.

Жовтень.

Я — Жовтень!

Ну, а в мене також є робіт багато:

Все зібрати в полі, у садках й гаю…

Щоб було що їсти в будень і у свято,

Й ще одну загадку маю я свою:

Все зачарувати — ось моя робота!

Фарбувати листя хочеться мені,

Щоб горіла всюди щира позолота

І палало листя в жовтому вогні.

Щоб краса довкілля серце звеселяла,

Від краси здавався неповторним світ.

Щоб запала в душу і не відпускала,

Ну а синь небесна кликала в політ…

Назвіть прикмети жовтня! (Діти називають прикмети жовтня.)

Дівчинка 6. Назва місяця говорить сама за себе, адже в цей час усе в природі вбирається у жовтогарячий колір, і стає так гарно, немов у казці. На сонечку все іскриться і блищить, мов золото. Стоять замріяні жовті клени, чарівні берізки, червоно-жовті вишні. Тому і назвали цей місяць жовтнем! І в цьому місяці є також багато свят. Найголовніше з них — Покрова. Воно припадає на 14 жовтня. До цього дня треба було посіяти озимину і закінчити ще багато робіт. А ще казали: якою буде погода на Покрову, такою буде і зима. Якщо до цього дня не опало листя вишень, то зима буде теплою.

Дівчинка 7. Про жовтень є багато прислів’їв: «У жовтні гріє ціп, а не піч», «Жовтень як не з дощем, то зі снігом», «Грім у жовтні на малосніжну, м’яку і коротку зиму».

Листопад.

Я — Листопад! Дружу з вітрами

І золото з дерев трушу.

Іду з холодними дощами

Та землю листям вкрить спішу.

І звірів спати повкладаю

Тих, що для них харчів нема.

Я добрий, я про все подбаю —

Не за горами вже зима.

Турбот у мене теж багато.

Йду по землі, щоб все зробить,

Щоб всім було життя, як свято,

Та щоб було земельці відпочить.

Тому щодня дощить, дощить.

То сіє дощик, то плющить…

І мокрим, сірим стало все.

А хмара знову дощ несе.

І рідко сонечко сміється,

А з хмари знову дощик ллється.

І не сховатися ніде…

Та вже не дощ, а сніг іде.

Роботу я важливу маю —

Ворота в осінь зачиняю!

Чи знаєте ви прикмети листопада? (Діти називають прикмети.)

 Хлопчик 6. У жовтні падають листочки, встеляючи землю, мов килимом, а дерева залишаються голі, безлисті. Легенький подих вітру — і листячко летить, летить, бо настав листопад! 21 листопада — Михайла. Він обов’язково має приїхати на «білому коні» і сповістити про зиму. Тому й кажуть: «На Михайла зима саньми приїхала». Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна і гарна. А від Пилипа — 27 листопада — починався піст. З цього дня жінки в Україні починали прясти кужіль на полотно. Ще кажуть, що листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі — рідний брат. Якщо листопад дерев не обтрусить, то зима довгою бути мусить. Листопад уриває дня, а накликає ночі.

Дівчинка 2. От які чарівні місяці до нас завітали. Та й діти прикмет багато про них розповіли. Ми дуже раді, що ви до нас прийшли у гості. Це дивовижно! Осінь і три її сини! Тому давайте всі поспіваємо, адже таке не щодня побачиш. Чи не так, діти? (Відповіді дітей.)

Діти співають пісню про осінь.

Осінь. Вам сподобалося те, що ми до вас завітали?

Діти. Так, сподобалося.

Осінь. Але це ще не все. Ми з собою привели звірят, вони дуже просилися на свято, бо ніколи до дітей у школу не приходили. Давайте їх запросимо.

Діти. Заходьте!

Заходять звірята: Ведмідь, Їжачок, Лисичка, Зайчик, Мишка.

Звірі (разом). Доброго дня!

Ведмідь. У вас так гарно, але не так, як у нас. У лісі більше місця, все знайоме, а тут щось не так. Якось боязко навіть.

Лисичка. Так, трішечки лячно. Вдома у нас значно краще, можна бігати, а тут — ні.

Мишка. Ага, не так, як у нас, але гарно. А людей як багато і всі такі велетні… Я боюся…

Зайчик. А я вже додому хочу. Я боюся, боюся…

Їжачок. Не бійтеся. Ми ж не самі. З нами Осінь, вона нас захистить. Та й діти тут хороші, вони не скривдять нас, бо вони добрі і щирі.

Хлопчик 7. Ви не бійтеся, ми природу любимо і не кривдимо звірят. Ми ж знаємо, що люди в світ приходять для добра, тому стараємося робити добро: бережемо природу, садимо дерева, кущі, захищаємо мурашники… А ви нам про себе розкажіть. Що ви в таку пору робите у себе вдома, тобто в лісі?

Ведмідь. Це для мене дуже важлива пора. Мені час барліг готувати до зими. Пізньої осені бурі ведмеді шукають десь у густому лісі глибоку яму під вивернутим корінням дерев. Туди ми носимо гілля ялини, згрібаємо сухе листя, щоб було тепло і м’яко. А в кінці листопада, коли вдарять перші морози, ми залягаємо в барліг і накриваємось ялиновим гіллям і так спимо аж до весни, бо їсти взимку нічого. Та й не хочеться. А я вже спати хочу… (позіхає).

Їжачок. От бачите, яка у ведмедя шуба груба, волохата, він у ній спить. Йому тепло, та він ще й накривається. І ми теж лягаємо на зиму спати, але в нас ані шуби немає, ані їжі… Як нам зиму пережити? Ми також ямку шукаємо десь під корінням, але невеличку, сухеньку, щоб затишно і тепло було і також загортаємося в листячко і засинаємо. Щоб пережити холоди, то треба запастися ще й жиром, бо коли його мало, то важко дожити до весни…

Мишка. І що вони собі думають? Хіба у мене шубка груба? Але я не сплю, бо я господиня. Я собі і нірку тепленьку вирию на декілька кімнат, і комірчину для зерна. А що вже запасів зроблю за осінь! Я не лінуюся, а все ношу та ношу зернятка, насіння різних рослин і в комірку складаю, тому взимку маю що їсти. Я, звичайно, вибігаю з нірки взимку, щоб побігати, на сонечку побути, десь харч якийсь знайти, свіжим повітрям подихати… Але і в нірці у мене все є, бо я господиня! Робіть так, як я! А то такі великі і сплять!

Лисичка. А я теж добру нору маю, на два виходи, з великими «кімнатами». У мене там тепло, затишно… Але от комори немає. Навіщо вона мені? Щодня я ходжу на полювання. Це ж так весело! І зарядкою займаюся, ноги розминаю. Я не уявляю, як так довго можна спати, як ведмідь? Це неможливо! Ти, напевно, просто лінивий!

Зайчик. А у мене ні кола, ні двора. Я нічого не маю. Взимку так холодно і голодно, що хоч плач. А от хатку собі зробити не вмію. Запасів не роблю… Не вмію…

Їжачок. А що ж ти робиш узимку? Де спиш? Що їси?

Зайчик. Ой, бідна моя голівонька… Сплю під ялинкою, їм, що доведеться: то кори погризу, то суху травинку знайду… Щоправда, у мене шубка взимку дуже тепла, чудово гріє. Та ще ноги у мене прудкі, бігати я добре вмію.

Лисичка. Авжеж, тебе не наздоженеш, що правда, то правда.

Ведмідь. Ліпше не нарікайте, всі спати лягайте, а то кажете, що так важко, так важко. Моя вам порада — лягайте на зиму спати, як я! Всі по своїх норах! Менше клопоту буде.

Мишка. Ні! Треба господарями бути, як я, а не спати! Робіть добротні нірки, запасайтеся кормом, а то — спати! Як вам не соромно!

Зайчик. Так не вийде. Я не зможу так довго спати, бо хочеться страшенно їсти. Але і не вмію так робити, як мишка…

Їжачок. Ой ведмедику, кожному своє. Вони не пристосовані до сну, у них не така порода, як у нас з тобою; як у черепахи, єнота. Це ми з тобою зими не бачили. Всі ми різні, що тут скажеш? Та всім нам час додому, вдома завжди краще. То що йдемо?

Хлопчик 8. Куди ви так поспішаєте? Може, нам пісеньки заспіваєте? Ви ж на свято прийшли. А що то за свято без пісні?

Звірята виконують свої пісні.

 

Осінь. Молодці, звірята, а тепер вам час по домівках, хоч у гостях добре, а вдома краще. Та й роботи у кожного з вас дуже багато. До побачення!

Звірята вибігають.

 

Хлопчик 8. Куди ви? Побудьте з нами. Тут у нас так весело!

Звірята вертаються і сідають.

 

Дівчинка 7. А тепер, Осене, ми тобі вірші почитаємо, малюнки покажемо, пісень заспіваємо, бо люба ти нам і мила.

Дівчинка 8.

Була земля квітками вкрита,

Скрізь радість, сонце і тепло!

Та ось поглянь — нема вже літа,

Кудись з туманом попливло.

Мабуть, у вирій полетіло

Вслід за птахами в далечінь.

І листя раптом пожовтіло,

А в небесах — чарівна синь!

І стало тихо, зовсім тихо,

Вже ластів’ята не дзвенять,

Лиш падають плоди з горіха,

Листочки з дерева летять.

А трави стали шовковисті,

І чути запах полину.

А вітерець в осіннім листі

Співає пісеньку сумну.

 

Дівчинка 5.

Я у поле піду, різних трав назбираю,

Засушу і букетик зроблю.

А в засніжену пору я осінь згадаю

Й те, як пору осінню люблю,

Бо в букеті моїм, як живі, різні квіти.

В них промінчики сонця й тепла.

Я погляну, всміхнуся і буду радіти,

Бо згадаю, як полем ішла.

Все навколо цвіло, зеленіло, співало

Й аромати неслись звідусіль.

А тепер — холоди, сніг, так радості мало,

І співає лише заметіль…

 

Хлопчик 9.

Червоні грона горобини,

Як жар, на сонечку горять.

В повітрі срібні павутини

Кудись летять, летять, летять…

Калина стигла червоніє,

Як літа красного вінець.

А на деревах лист жовтіє,

Співає в листі вітерець.

А в небі — синява бездонна.

Лиш хмарки де-не-де малі.

Як гарно всюди! О Мадонно!

Яка краса на цій Землі!

 

Пісня про осінь.

 

Дівчинка 5.

Тиха осіння чарівна казка

В жовтому листі шепоче.

Сонячна щирість і ніжна ласка

Ллється на землю охоче.

Щоб пригорнути її, обняти,

Щедро любов’ю зігріти,

Тихо про Всесвіт їй розказати

Й вечір осінній стріти.

Сонце заходить, все темніє,

Всі кольори поснули.

Небо осіннє ураз чорніє —

Зорі вогнями сипнули.

 

Дівчинка 9.

Пташенята гніздечка свої залишили,

Де вони народились й зросли,

І у вирій, у теплі краї полетіли,

Їм тумани услід попливли,

А гніздечко тепло ще пташине тримає,

В ньому — трепетна пісня жива.

Та вітрисько осінній гніздечко гойдає

І скидає його бува.

Де ти, пташко? Як там, на чужині, живеться?

Я гніздечко твоє зберегла.

Може, ще повернутись тобі доведеться

З потічком весняного тепла.

 

Дівчинка 10.

Знову холодами осінь землю вкрила,

Сірими дощами ріки напоїла.

У саду дерева стали зовсім голі,

Скрізь вітри гуляють: в лісі і у полі.

Вже тумани білі щільно все накрили,

А земля ромашку білу пробудила.

І стоїть маленька, бо рости не здужа,

Силу забирає в неї холод-стужа.

А вона пелюстки сонцю підставляє

І тепла та світла в сонечка прохає.

Та воно за хмари вже давно сховалось.

Ой, ромашці доля нелегка дісталась.

І тремтять од вітру пелюстки тендітні…

От би народитись серед літа, в липні!

Щоб і тепле сонце, і роса краплиста —

Виросла б висока і широколиста.

А в таку негоду не ростимеш вгору.

Як, Ромашко мила, ти прийшла не в пору.

 

Пісня про осінь.

Дівчинка 2. Щось ми засиділися. Чи не час нам потанцювати, як ви гадаєте?

Виконують танець

Дівчинка 10.

Про осінь ми багато розказали,

Нового теж дізналися чимало.

Матусі рушниками хату вбрали,

І свято у домівку завітало.

Пора осіння — щедра і мінлива.

Прикмети неповторні осінь має.

Чарівна, золота, ясна, красива

Вона своїми чарами вражає.

Ну, як про це пісень не поспівати,

Коли в природі сумно і бентежно?

Красу у віршах хочу передати,

Бо землю я свою люблю безмежно!

Дівчинка 7.

Люблю цей світ чарівний і казковий,

Де все в природі власний голос має.

Безмежне поле, ліс і гай чудовий,

Пожовкле листячко — і те пісні співає!

Співають струни бабиного літа —

То сонечко на срібних струнах грає.

Краса осіння, ніжністю зігріта,

Своєю щирістю серця переповняє.

Люблю весь світ і край свій веселковий,

Коли в природі сумно і бентежно.

Краса у пісні хай звучить чудовій,

Бо землю я свою люблю безмежно!

Пісня про осінь.

Учитель. Ось і закінчилося свято-казка. А тепер щедра осінь хоче пригостити всіх своїми дарами: яблуками, грушами, горіхами, виноградом. Бо багата вона на врожаї і хоче, щоб люди мали все: хліб і до хліба, овочі та фрукти. А ще всі ми хочемо, щоб наші діти виростали добрими і працьовитими, чесними і вмілими, чуйними і творчими. Щоб уміли бачити красу природи рідного краю і захоплювалися нею, щоб змалку вивчали традиції свого народу і несли в своїй душі те найкраще, що є у нас, українців.

Завантажити: Свято-казка осені для учнів початкових класів «Українська осінь» (Розмір:26.9 KB Завантажено:127)

Подих осіннього саду — Оповідання про осінь

    Якось уранці Сашко виглянув у вікно й побачив, що на дорозі вже не гурчать натужно вантажівки з буряками. Тільки коли-не коли проторохкотить яка порожняком і лінькувато відбіжать до дворів обважнілі за літо кури, що шукають собі всяку поживу. І городину всю вже позбирали. Тільки картоплиння та гарбузове гудиння полишилося маленькими острівцями серед незвично чорної землі. І сонечко стало ніби трохи лінькувате — і сходить пізніше, і гріє начеб неохоче. І дощі стали частіше перепадати.
    — От і на зиму йдеться,— сказав батько матері.— Треба б навідатися до діда Степана. Збігло літо, а ми за роботою до нього ні разу й не вибралися. Добре, що сьогодні неділя.
    — Тату, візьми мене з собою,— попрохав Сашко.
    — А як же я без тебе? Візьму. Ти ж у нас завжди за першого помічника.
    Сіли вони вдвох у машину і хутко помчали за село, за високу гору серед спорожнілих, занімілих піль. Там, біля тихої річки із задумливими вербами, притулився до лісу колгоспний сад.
    Спинилися біля дерев’яних воріт, батько посигналив, а Сашко виліз із кабіни й вистрибом помчав до воріт. Він скучив за дідом і радів, що його побачить.
    Назустріч йому з-під багряних яблуневих крон виступив дід Степан — високий, усміхнений, з білою — аж до грудей — бородою. І такий добрий, лагідний, такий спокійний, як оця річка біля саду.
    — А підріс же ти, як з води,— мовив дід після привітань. Скуйовдив Сашкового чуба й пригорнув онука.
    — Скоро, голубе, будеш зовсім козаком.
    Підійшов батько, поцілувався з дідом і спитав:
    — То чи добре яблука вродили?
    — А вродили. І рясно, і великі, наче кавуни.
    І вони втрьох пішли в сад.
    У прохолодній тиші чутно, як шелестить під ногами жухла трава і гупають об землю яблука.
    — Он антонівка яка налилася,— показує дід на крислате дерево. На ньому поміж листя, гнучи долу гілля, висять великі жовті яблука.
    Сашко зірвав одне й підніс його проти сонця.
    Запахуще яблуко просвічувалося. Видно було навіть зернятка всередині і тінь його пальців з другого боку.
    — Вже час їх і зривати,— сказав дід,— бо скоро вдарять морози, а там, не зоглядишся, як і сніг випаде.
показати повністю

    І Сашкові уявилося, як тихо висівається на зчорнілі, присмирнілі поля і дерева перший сніг, як густа біла пороша вкриває все навкруг, і сад засинає на зиму, немов ведмідь. А поміж дерев скрадаються, сторожко пантруючи на всі боки, довговухі зайці, яких привела сюди з лісу цікавість. Може, й лисиця протягне тут по глибокому снігу свій пухнастий хвіст.
    — Дивися, онуче, яка щедра наша земля,— відриває його від уявленої картини дід Степан.— Усе, що хочеш, чого душа забажає, на ній родить. Щасливі ми, бо живемо на такій землі.
    А й справді, думає Сашко, щедра земля. Як його мама. І нікого не обійде тією щедрістю. Він примружив очі й спробував уявити все, що родить земля: яблука, груші, картоплю, сливи, помідори, буряки, абрикоси, кавуни, смородину, полуниці… Хіба все одразу й згадаєш!
    Коли виходили з саду до воріт, дід простягнув Сашкові кілька антонівок:
    — Почастуєш своїх друзів. Ви ж прийдете на поміч, як збиратимем яблука?
    — Ти ще й питаєш, діду! Прийдемо всією вулицею. Хто ж може відмовитися збирати яблука?!
    Коли вони від’їжджали, біля воріт іще довго стояв дід Степан. Він думав про щось тільки йому відоме і тихо всміхався в розкошлану вітром білу бороду. А позаду діда врочистий сад наслуховував, як десь здалеку наближається до нього дощ. Тулилася до дерев уже притихла на зиму, ніби аж соннувата, річка. Вона, мабуть, теж думала про недалекі сніги й морози.
    В кабіні пахли, мов подих осіннього саду, великі жовті антонівки. А обабіч дороги бігли назустріч машині прив’ялі або присохлі трави.
    Над полями подавали хрипкі голоси заклопотані галки.
    І Сашкові подумалося: мабуть, усе на світі знає, що скоро прийде зима, що осінь кожного ранку вже виглядає її. Якогось дня вони нарешті зустрінуться там, у тихому саду біля річки й лісу. І зима подякує осені за її щедрі плоди. А потім аж до весни стерегтиме, щоб ніхто не сполохав сон стомленої землі…
   

Урок № 25. Взаємозв’язок між неживою природою, рослинами і тваринами восени. Творче завдання. Складання казки про осінь.

Урок № 25. Взаємозв’язок між неживою природою, рослинами і тваринами восени. Творче завдання. Складання казки про осінь.

Ключові компетентності:

— вміння вчитися:

навчально-організаційні: своєчасно готується до уроку; співпрацює в групі;

загальномовленнєві: зосереджено слухає вчителя і товаришів, говорить не поспішаючи, чітко, вільно в процесі діалогічного і монологічного мовлення; виконує творчі завдання;

загально пізнавальні:виконує творчі завдання в контексті навчальних завдань;

загальнокультурна: діє згідно з прийнятими правилами поведінки на уроці;

громадянська: прагне охороняти рослини і тварини рідного краю;

Предметні компетентності

(конкретизовані навчальні цілі, очікувані результати):

Початковий рівень:

— пригадує назви пір року;

— називає зміни в неживій і живій природі восени .

Середній рівень:

— розташовує у правильному порядку осінні природні явища;

— пояснює за допомогою схеми зв’язки між неживою і живою

природою восени.

Достатній рівень:

— відгадує загадку з метою визначення теми уроку;

— спостерігає за погодою свого краю восени і фіксує

наслідки спостережень;

— знаходить необхідні слова у тексті казки про природу восени і

завершує речення;

— виконує тестове завдання з метою перевірки вивченого.

Високий рівень:

— складає казку про осінь і презентує виконане творче завдання.

План уроку:

  1. Відгадування учнями загадки про осінь з метою оголошення теми уроку. (Додаток 1).

  1. Називання за малюнком змін в неживій і живій природі восени. (Додаток 2).

  1. Обговорення в групах власних спостережень за природою восени, підведення підсумків осінніх спостережень. Робота в групах. Обмін отриманими результатами з іншими групами. ( Додаток 3).

  1. Самостійне читання учнями уривку з казки про осінь О. Іваненко. Виконання завдання з метою перевірки розуміння прочитаного. (Додаток 4).

  1. Пояснення за допомогою схеми зв’язків між неживою і живою природою восени. (Додаток 5).

  1. Встановлення правильної послідовності природних явищ восени. (Додаток 6).

  1. Виконання тестового завдання з метою перевірки вивченого про взаємозв’язки між неживою і живою природою восени.

(Додаток 7).

  1. Складання казки про осінь. Презентування виконаного творчого завдання. (Додаток 8).

  1. Висловлення оцінних суджень про власну роботу та роботу, виконану однокласниками .

  1. Підведення підсумків уроку.

Додаток 1.

Відгадайте загадку Хто чарівниця?

Поглянь навколо – чарівниця

В коралах і у золоті стоїть!

Пожовкле листя і бездонна просинь,

І срібне павутиння ледь тремтить…

Іскриться сонце, але вже не жарко,

Вітрець в русявих кленах шурхотить.

У жовтім листі всі алеї парку,

А золото з дерев летить собі й летить.

Дихне вітрець , і листячко зірветься,

Щоб політати в синяві небес

А я дивлюся – і мені здається,

Що я іду у казку, в світ чудес.

Додаток 2.

Назвіть зміни в неживій і живій природі восени, які ви побачили на малюнку.

Додаток 3.

Запишіть результати власних спостережень за неживою і живою природою восени.

1 група

Вересень

Найнижча температура повітря ______________

Найвища температура повітря _______________

Ясних днів ________________________________

Хмарних днів _____________________________

Похмурих днів _____________________________

Дощових днів _____________________________

Днів, коли падав снів________________________

Як змінювалась довжина тіні від гномона протягом місяця _______

Явища в житті рослин _____________________

Явища в житті тварин _____________________ .

Обговоріть в групі власні спостереження за природою. Поділіться отриманими результатами з іншими групами.

2 група

Жовтень

Найнижча температура повітря ______________

Найвища температура повітря _______________

Ясних днів ________________________________

Хмарних днів _____________________________

Похмурих днів _____________________________

Дощових днів _____________________________

Днів, коли падав снів________________________

Як змінювалась довжина тіні від гномона протягом місяця _______

Явища в житті рослин: _____________________

Явища в житті тварин _____________________

Обговоріть в групі власні спостереження за природою. Поділіться отриманими результатами з іншими групами.

3 група

Листопад

Найнижча температура повітря ______________

Найвища температура повітря _______________

Ясних днів ________________________________

Хмарних днів _____________________________

Похмурих днів _____________________________

Дощових днів _____________________________

Днів, коли падав снів________________________

Як змінилась довжина тіні від гномона протягом місяця? _______

Явища в житті рослин: _____________________

Явища в житті тварин _____________________

Обговоріть в групі власні спостереження за природою. Поділіться отриманими результатами з іншими групами.

Додаток 4.

Прочитайте уривок з казки про осінь.

Був собі, жив собі невеличкий жучок.
Якось уранці прокинувся він і полетів навпростець, над лісовою галявинкою, до ставка.
«Що воно робиться, що воно робиться сьогодні в рідних місцях!» — ніяк не може зрозуміти жучок.
— Осінь, синку, осінь! — мовив старий жук і похитав рогами.
— Хм, — сказав жучок, — подивимось, що то за осінь.
Справді, полинуло літо, як на крилах, і настала осінь. У лісі ледь-ледь шаруділо листя, і ніби хтось тихо ходив попід бере зами й кленами. І де не пройде — там листя ставало золоте й червоне. Мабуть, то й ходила осінь, тільки так, щоб її ніхто не бачив.
Вже не впізнати було рідного лісу, рідної галявинки, рідного ставка. Квіти пов’яли і посохли, травиця пожовкла. Усі були заклопотані, всі готувались до зими. Жучок літав то туди, то сюди і не знав, що йому робити. Пташки збиралися зграйками і співали, але вже не так, як улітку — весело та дзвінко, а так сумно, журно:
Осінь ходить по діброві,
Золотить листки кленові.
Прощавай, наш рідний гай.
Летимо в далекий край!
Ось пташки знялися високо-високо і зникли за хмарами. Щодня відлітало їх усе більше та більше.
— Невже всі з лісу відлітають? — затурбувався жучок. — А як же я? Мабуть, і мені треба летіти. А тут ще вітер подув, і жовте листя попливло за вітром по воді. Холодно, невесело жучкові.
— Полечу, пошукаю і собі хатку, — вирішив він.
Під корінням пенька, серед зелені, він помітив невеличку дірочку.
— Ану подивлюсь, може, то для мене хатка буде!
Він встромив голівку в дірку і побачив, що дірочка — не дірочка, а справжня нірочка…

— Хм… — похитав головою жучок. — Що ж, спати, так спати, — промовив і склав крильця. Він втомився за свої мандрівки і охоче заснув на цілу зиму.

За О. Іваненко

Додаток 4.

Допишіть речення словами з тексту.

Полинуло літо, і настала _______ .

Листя на березах і кленах ставало ________ й _______ . Зів’яли й посохли _______ .

Пожовкла ______ . Всі були заклопотані, всі готувалися до _______.

Знялися високо-високо і зникли за хмарами ______ .

Холодно, невесело стало ______ . Він втомився і _______ на цілу зиму.

Додаток 5.

Поясніть за допомогою схеми зв’язок між неживою і живою природою восени.

Додаток 6.

Встанови послідовність природних явищ восени. У квадратик впиши необхідну цифру від 1 до 6.

□ Зменшення полудневої висоти Сонця. Сонячне проміння несе менше тепла і світла.

□ Зникнення комах.

□ Відліт у вирій перелітних птахів.

□ Поступове зниження температури повітря. Ранкові приморозки.

□ Пожовтіння листя на деревах і кущах.

□ Зменшення тривалості дня і збільшення тривалості ночі.

Додаток 7.

Виконай тестове завдання про зміни восени в житті рослин і тварин. Які ДВА твердження НЕПРАВИЛЬНІ?

А Причиною відльоту пташок є перш за все холод.

Б Рослини восени відмирають або скидають листя.

В Оскільки комахам , які живляться рослинами, немає чим живитися, вони або гинуть, або ховаються в щілини та інші затишні місця.

Г Птахи, які живляться комахами, відлітають у вирій.

Ґ Звірі, які живляться рослинами, впадають в сплячку.

Д Стан живої природи восени не залежить від стану неживої природи.

Додаток 8.

Подивіться, як уявляє собі осінь художниця Наталя Чубко.

Складіть усно власну (або в групах) казку про осінь. Презентуйте творче завдання (за бажанням).

Наталя Чубко. Дівчина-осінь

Мудрі казки: Казка про осінь (аудіоказка)

22 октября 2018 16:00 Редакция

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень. Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські.

Читайте такжеМаша і ведмідь (аудіоказка)

Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні. Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила. От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають.

Читайте такжеМудрі казки: Осінні пахощі (аудіоказка)

Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

— Що це святкують?

— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою.

У гніві кинулась до Жовтня:

— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки! Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити?

Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Читайте такжеГодівниці (аудіоказка)

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса. Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Усі аудіоказки слухайте ТУТ.

Їде панна осінь на золотому коні – Освіта.UA

Рейтинг
30

Позакласний захід

Оцініть публікацію

Рейтинг статті: 3 з 5 на основі 10 оцінок.

Мета:

  • розширювати знання учнів про характерні ознаки осені у природі;
  • викликати естетичні переживання, захоплення красою природи;
  • збагачувати словниковий запас дітей;
  • розвивати спостережливість, уміння бачити й чути красу осінньої пори;
  • розвивати мислення учнів;
  • виховувати любов до природи, до рідного краю.

Місце проведення: шкільне подвір’я, сад.

Хід уроку

І. Організація класу до уроку

Гайда, діти, у садок,
Любо там та мило,
Подивіться, все навколо
Осінь як змінила.
Ви ж до саду завітайте,
Все гарненько розглядайте.

Вихід учнів на шкільне подвір’я, у садок, у куточок краси.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Уточнення понять «рідний край», «Батьківщина».

Учитель. Озирніться навколо, де ми з вами знаходимось? (На шкільному подвір’ї, у садку, у куточку краси.)

Це куточок нашого рідного краю, нашої Батьківщини.

Що ж таке Батьківщина?

Учень.
Батьківщина — це ліс осінній,
Це домівка твоя і школа,
Це гаряче сонячне коло.
Батьківщина — це труд і свято,
Батьківщина — мама й тато,
Це твої найщиріші друзі,
Це бджола у весіннім лузі.
Батьківщина — це рідна мова.
Це дотримане чесне слово.

Учитель. Так, місце, де народився й живеш, є найкращим, найдорожчим. Це твій рідний край, твоя маленька Батьківщина.

Мабуть, найбільшу насолоду та радість, найпалкішу любов до рідної землі, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди зачаровувала людину. Шепіт води, зелених дібров, спів пташок, запах квітів — усе це дорога серцю природа. Природа і Вітчизна невіддільні.

ІІІ. Основна частина

Учитель. Ось сьогодні й вишли ми в куточок краси, щоби ще раз поспілкуватися з природою, побачити її красу в цю чудову пору року. А як називається вона, ви відповісте, коли відгадаєте загадку.

Учень.
Хто вона, ота красуня
В золотім намисті,
Що без пензля і без барвів
Скрізь малює листя?
На деревах листя те
Так блищить, мов золоте.

(Осінь.)

Учитель. Осінь завітала до нас у гості.

Виходить дівчинка Осінь.

Осінь.
Добрий день! В добрий час.
Рада, діти, бачить вас!
Не сама до вас прийшла —
Я синочків привела.

Виходять Вересень, Жовтень, Листопад. У Вересня в руках кошик із плодами, у Жовтня на голові віночок з осінніх листочків, а Листопад тримає гілочки горобини з плодами.

Учитель. Як звати синочків Осені? (Вересень, Жовтень, Листопад.)

Чому вони носять таку назву? (У Вересні верес цвіте, у Жовтні жовтіє листя, а в Листопаді воно опадає.)

Які ще характерні ознаки цих місяців?

Вересень.
Вересневе небо синє,
І сади ще пахнуть літом,
В палісаднику жоржини
Розгорілись дивоцвітом.

Жовтень.
Сяють золотом берези,
Жовтень ним вінчає осінь,
Журавлиний клин мережить
Висоти холодну просинь.

Листопад.
Хмарна не радує днина,
Вітер висвистує в кронах.
Лише молода горобина
Світиться в гронах червоних.

Учитель. Котрий з цих місяців вінчає початок осені, котрий середину, а котрий є передвісником зими? (Вересень — початок осені, жовтень — середина, листопад — кінець цієї пори року.)

Давайте спробуємо скласти казку про синочків Осені. А розпочнемо її так, як зазвичай починаються казки.

Жила-була на світі Осінь.

Як звали синочків Осені? (Вересень, Жовтень, Листопад — сини Осені.)

Де вони жили? (Жили вони окремо від своєї матусі.)

Що вирішила Осінь одного разу зробити? (Вирішила відвідати своїх синів.)

До кого першого Осінь пішла в гості? (До Вересня.)

Що вона побачила в господарстві старшого синочка? (Син веселий, лагідний, багатий.)

Чим же порадував її середній син? (Різнокольоровим убранням дерев, золотими килимами.)

Як зустрів свою матір Листопад? (Голими деревами, пустими полями.)

Тепер доберіть заголовок до казки та перекажіть її.

Осінь іде в гості

Жила-була на світі Осінь. Вересень, Жовтень, Листопад — сини Осені — жили та господарювали окремо. Вирішила мати Осінь відвідати кожного з них, побачити, як вони поживають.

Спочатку заглянула в господарство старшого сина Вересня. Там вона побачила свого сина лагідного, веселого, багатого, щедрого.

Задоволена матуся вирушила далі в гості до середнього сина. Жовтень зустрів її різнобарвністю кольорів, золоті килими постелив матері під ноги. Але йому ніколи було й поговорити зі старенькою, весь час малює син, усе в роботі.

Помандрувала Осінь у гості до Листопада, найменшого сина. А він струшує сердито листя з дерев, лякає пташок. Матуся за це розсердилась на сина, повернулася, стомлена, додому й заснула міцним сном.

А коли прийшла її пора, то вона прокинулась і повернулась до рідного краю.

Учитель. Які зміни відбулися з приходом осені у природі?

Яким стало повітря? (Стало прохолодніше, особливо вранці та ввечері, але вдень ще буває інколи сонячно й тепло.)

Чому змінилась температура повітря? Із чим це пов’язано? (З висотою Сонця на небі. Сонечко опустилось нижче на небосхилі, і промінці не прямо попадають на землю, а трохи ковзають у сторони.)

Як змінився колір неба з приходом осені? (Влітку небо прозоре, чисте, блакитне, усміхнене, а восени воно стало сірим, непривітним, важким, особливо коли на ньому збираються дощові хмари.)

Подивіться навкруги. Що ви можете сказати про зміни, які відбулись у рослинному світі з приходом осені? (Листя на деревах змінило свій колір.)

В які кольори пофарбувала чарівниця Осінь листя на деревах? (У жовтий, коричневий, багряний, золотий.)

Яке явище ще відбувається з листям? (Листя опадає.)

Із чим можна порівняти падолист? (Із золотими пташенятами, які зграйками злітають з дерев і кущів і застеляють сад золотим килимом.)

А чому вони золоті? (Жовте листя на сонці блищить, переливається, ніби золото.)

Що ви можете сказати про трав’янисті рослини? (Трава пожовкла, посохла. Квітів стало менше.)

Які квіти залишились у саду та на клумбах? (Весело дивляться на світ чорнобривці, айстри, майорки, жоржини, хризантеми.)

Як називаються такі квіти? (Осінні.)

Чому менше стало квітів, чому збіднів рослинний світ із приходом осені? (Стало холодніше. З холодного ґрунту рослини менше беруть поживних речовин і тому більшість із них відмирає.)

Прислухайтесь до осінньої музики. Які ви чуєте звуки? (Шелестіння падаючих листочків і шум вітру.)

Чи чуєте спів пташок, гудіння комах? (Не чути.)

Чому ж не чути тієї веселої пташиної та бджолиної пісні в саду? (Із приходом осені перелітні пташки збираються у зграї й відлітають у теплі краї, а зимуючі не так весело співають, бо відчувають прихід зими, а це — голод і холод.)

Якими словами можна описати осінь? (Золота, чудова, замріяна, чарівниця, багата, щедра, різнокольорова, різнобарвна.)

Чим багата та щедра осінь? (Своїми дарами, урожаєм хлібів, овочів і фруктів.)

Як ви ставитесь до осені? Чим вона вам подобається?

З усього побаченого та сказаного на уроці попробуйте скласти опис осені. З ким би ви її порівняли, якою уявляєте?

Опис осені

По землі йде гарна, пишна жінка. На ній золотом шитий наряд. На голові віночок із золотих колосків та осінніх квітів. В одній руці вона несе кошик, у якому червонобокі яблука, соковиті груші, сливи, солодкий виноград. А у другій руці — чарівна паличка. Тільки доторкнеться красуня Осінь до дерев, відразу й одягне їх у святковий одяг. Коли махне цією паличкою — уся земля золотим килимом покривається. Різними кольорами переливається цей килим на сонці.

Іде щедра Осінь і пригощає людей своїми дарами. А люди дякують і врожай вихваляють.

Учитель. Так, осінь — чарівна й казкова пора року. Про неї багато складено віршів, написано оповідань, казок, загадок, прислів’їв і приказок. А музика осені своєрідна. Ось послухайте, як композитор П. Чайковський передав осінній настрій у своєму музичному творі.

Слухання твору «Осіння пісня» з альбому П. Чайковського «Пори року».

Учитель. Які картини викликала у вас музика?

Які почуття будить ця мелодія? (Радість і смуток водночас викликає ця музика. Виникає бажання йти лісом і слухати, як шелестить листя під ногами.)

Виходить дівчинка Осінь.

Осінь. А чи знаєте ви про мене загадки?

Учні.
1. Невидимка ходить в гаї,
Всі дерева роздягає.

2. Жовте листячко летить,
Під ногами шелестить.
Сонце вже не припікає.
Коли, діти, це буває?

3. У садках, гаях блукає,
Жовті шати одягає,
Жде сестрицю білу в гості.

Осінь. А чи знаєте ви, що про мене в народі кажуть?

Учні.
1. Осінь сумна, а весело жити.
2. Осінь іде, за собою дощ веде.
3. Восени день блисне, а три — кисне.
4. Восени і горобець багатий.
5. Весна красна квітами, а осінь снопами.

Осінь. Молодці, знаєте про мене загадки, прислів’я та приказки. За це я вас і почастую своїми дарами.

Роздає з кошика фрукти.

Учитель. Люблять люди осінь за її чарівність і щедроти. У давні часи вони зустрічали її святково. Співали пісні, водили хороводи. Ось і ми заспіваємо їй пісню!

Осінь, осінь,
В гості тебе просим
З щедрими хлібами,
З високими снопами,
З листопадом і дощем,
З перелітним журавлем.

IV. Підсумок уроку

Ось і закінчується наш урок. Про що нове ви дізнались? Чого навчились?

Домашнє завдання (диференційоване)

1. Намалювати малюнки про осінь.
2. Скласти: опис осені, казку про осінь, вірш.

Автор: О. Богданова

Посилання за темою:

Освіта.ua
05.01.2009

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
2015-2019 © Игровая комната «Волшебный лес», Челябинск
тел.:+7 351 724-05-51, +7 351 777-22-55 игровая комната челябинск, праздник детям челябинск