Густина солі – § 4. Речовини та їхні фізичні властивості — ПОЧАТКОВІ ХІМІЧНІ ПОНЯТТЯ — ГДЗ хімія — Розв’язання вправ та завдань до підручника «Хімія» О. В. Григорович 7 клас — 2015 рік — Детская игровая комната «Волшебный лес»

Posted on 14.01.202126.01.2020 by alexxlab

Содержание

Хлорид натрію — Вікіпедія

Хлорид натрію


Назва за IUPAC	Натрій хлорид
Інші назви	звичайна сіль, кухонна сіль, столова сіль, харчова сіль, кам’яна сіль, галіт^[1]
Ідентифікатори
Номер CAS	7647-14-5
PubChem	5234
Номер EINECS	231-598-3
DrugBank	09153
KEGG	C13563 і D02056
ChEBI	26710
RTECS	VZ4725000
Код ATC	B05CB01, B05XA03 і A12CA01
SMILES	[Na+].[Cl-]^[2]
InChI	1S/ClH.Na/h2H;/q;+1/p-1
Номер Бельштейна	3534976
Номер Гмеліна	13673
Властивості
Молекулярна формула	NaCl
Молярна маса	58,443 г/моль
Зовнішній вигляд	безбарвна/біла кристалічна тверда речовина
Запах	без запаху
Густина	2,165 г/см³
Т_пл	801
Т_кип	1413
Розчинність (вода)	356 г/л (0 °C) 359 г/л (25 °C) 391 г/л (100 °C)
Розчинність (метанол)	14,9 г/л
Розчинність (аміак)	21,5 г/л
Розчинність	розчинний у гліцерині, етиленгліколі, мурашиній кислоті нерозчинний у HCl
Показник заломлення (n_D)	1,5442 (589 нм)
Структура
Кристалічна структура	гранецентрована кубічна (див. текст), cF8
Координаційна геометрія	Октаедральна (Na⁺) Октаедральна (Cl^–)
Небезпеки
ЛД₅₀	3000–8000 мг/кг (орально: щури, миші, кролі)^[3]
Індекс ЄС	не зазначений
NFPA 704	0 0 0
Температура спалаху	незаймистий
Пов’язані речовини
Інші аніони	флуорид натрію бромід натрію йодид натрію
Інші катіони	хлорид літію хлорид калію хлорид рубідію хлорид цезію
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Не плутати зі Сіль — хімічний термін. Не плутати зі Хлоритом натрію — неорганнічною сполукою, сіллю лужного металу натрію і хлоритної кислоти..

Хлори́д на́трію (NaCl, у побуті — «сіль») — тверда, прозора (у чистому вигляді) хімічна сполука з іонною кристалічною ґраткою, солона на смак. При розчиненні у воді повністю дисоціює на катіони натрію та хлорид-аніони.

Кристал хлориду натрію

Зустрічається в природі в розчиненому стані в солоних водоймах: у морях, океанах, озерах. У кристалічному стані входить до мінералу галіт, з якого практично повністю складається видобувна кам’яна сіль, морська сіль тощо.

Залежно від походження природного хлориду натрію, має різну ступінь чистоти та різний кількісний та якісний склад домішок, які зумовлюють його смак та колір. Хлорид натрію, який застосовується в побуті, часто звуть кухонною, харчовою чи столовою сіллю; у назві іноді вказується на джерело її походження (кам’яна, морська, озерна, виварна) та — ґатунок: чим вищий, тим менше домішок містить хлорид натрію. У воді хлорид натрію розчиняється, але в чистому виді, на відміну від кухонної солі, не гігроскопічний, — не сиріє.

Хлорид натрію використовується дуже широко: окрім застосування в кулінарії (як приправа до їжі і при консервуванні риби, м’яса та інших харчових продуктів), є також важливою сировиною хімічної промисловості для одержання гідроксиду натрію, соди, хлору тощо. Щорічний світовий видобуток хлориду натрію становить сотні мільйонів тонн, з яких майже 30 % використовується в харчовій промисловості.

У природі хлорид натрію зустрічається у вигляді мінералу галіту, який утворює поклади кам’яної солі серед осадових гірських порід, прошарки і лінзи на берегах солоних озер і лиманів, соляні кірки в солончаках та на стінках кратерів вулканів і в сольфатарах. Величезна кількість хлориду натрію розчинена у морській воді. Світовий океан містить 4×10¹⁵ тонн NaCl, тобто з кожної тисячі тонн морської води можна отримати в середньому 1,3 тонни хлориду натрію. Сліди NaCl постійно містяться в атмосфері внаслідок випаровування бризок морської води. У хмарах на висоті півтора кілометра 30% крапель, більших 10 мкм за розміром, складаються з NaCl. Також його знайдено у кристалах снігу

[4].

Найімовірніше, що перше знайомство людини із сіллю відбулося в лагунах теплих морів або на соляних озерах, де на мілководді солона вода інтенсивно випарювалась під дією високої температури і вітру, а в осаді накопичувалась сіль. За образним виразом:

«	Сіль була народжена найшляхетнішими батьками: сонцем і морем	»
— Піфагор, ^[5]

Галіт[ред. | ред. код]

У природі хлорид натрію найчастіше зустрічається у вигляді мінералу галіту. Він має гранецентровану кубічну ґратку і містить 39,34 % Na, 60,66 % Cl. Іншими хімічними елементами, що входять до складу домішок, є: Br, N, H, Mn, Cu, Ga, As, I, Ag, Ba, Tl, Pb, K, Ca, S, O. Густина 2,1—2,2 г/см³, а твердість за шкалою Мооса — 2. Безбарвний, прозорий мінерал, зі скляним блиском. Поширений мінерал соленосних товщ. Утворюється при осадженні у замкнених водоймах, а також як продукт згону на стінках кратерів вулканів. Складає пласти в осадових породах лагунних та морських фацій, штокоподібні тіла в соляних куполах тощо

[6].

Кам’яна сіль[ред. | ред. код]

Кам’яною сіллю називають осадову гірську породу з групи евапоритів, складену більше ніж на 90% з галіту. Галіт також часто називають кам’яною сіллю. Ця осадова гірська порода може бути безбарвною або сніжно-білою, але частіше її забарвлено домішками глин, тальку (сірий колір), оксидами та гідроксидами заліза (жовтий, помаранчевий, рожевий, червоний), бітумами (бурий). Кам’яна сіль містить хлориди і сульфати натрію, калію, магнію і кальцію, броміди, йодиди, борати, гіпс, домішки карбонатно-глинистого матеріалу, доломіту, анкериту, магнезиту, бітумів тощо^[6].

За умовами формування родовищ кам’яну сіль поділяють на такі види^[6]:

ропа сучасних соляних басейнів
соляні підземні води

поклади мінеральних солей сучасних соляних басейнів
викопні поклади (найважливіші для промисловості).

Морська сіль[ред. | ред. код]

Морська сіль є сумішшю солей (хлориди, карбонати, сульфати тощо), що утворюється за повного випаровування морської води. Середній вміст солей в морській воді становить:

Сполука	Мас. частка, %
NaCl	77,8
MgCl₂	10,9
MgSO₄	4,7
KCl	2,5
K₂SO₄	2,5
CaCO₃	0,3
Ca(HCO₃)₂	0,3
інші солі	0,2

Очищена кристалічна морська сіль

Під час випаровування морської води за температури 20 — 35 °C в осаді спочатку кристалізуються найменш розчинні солі — карбонати кальцію та магнію і сульфат кальцію. Потім випадають більш розчинні сульфати натрію і магнію, хлориди натрію, калію і магнію, і після них — сульфати калію і магнію. Послідовність кристалізації солей і склад осаду може дещо змінюватись залежно від температури, швидкості випаровування та інших умов. У промисловості морську сіль отримують з морської води, здебільшого методом звичайного випарювання. Вона відрізняється від кам’яної солі значно більшим вмістом інших хімічних солей, мінералів та різних мікроелементів, в першу чергу йоду, калію, магнію та мангану. Відповідно вона відрізняється від хлориду натрію за смаком — гірко-солоний присмак їй надають солі магнію. Вона використовується в медицині: при лікуванні шкірних захворювань, таких як псоріаз. Як лікувальна речовина в аптечній та звичайній торговельній мережі поширеним продуктом є сіль з Мертвого моря. В очищеному вигляді цей вид солі також пропонується у продуктовій торговельній мережі — як натуральна та багата на йод харчова

[7].

Поклади[ред. | ред. код]

Поклади кам’яної солі відомі у всіх геологічних системах. Найважливіші з них зосереджено у кембрійських, девонських, пермських і третинних відкладах. Кам’яна сіль складає потужні пластові поклади і ядра склепінчастих структур (соляних куполів і штоків), утворює прошарки, лінзи, гнізда і вкраплення в інших породах^[6]. Україна має великі та унікальні за якістю поклади солі, де у потужних пластах на незначних глибинах залягають ресурси дуже високої якості ^[8]. За хімічною чистотою їх можна вважати найкращими у світі. Також родовища кам’яної солі є у Придніпровській низовини, Прикарпатті, Закарпатті, Переддобруджі а також у Криму^[9]:

Крім кам’яної солі є родовища у вигляді ропи соляних озер (Сиваське та Сасик-Сиваське), а також підземні розсоли. Запаси кам’яної солі та природних розсолів в Україні досить значні і за сучасного рівня видобутку практично невичерпні (їх запаси становлять понад 9 млрд т за категоріями А + В + С

1^[9]).

Історія[ред. | ред. код]

Деякі дослідники вважають, що сіль була першим мінералом, який люди видобували в шахтах. Так, є дані, що свідчать про видобування неглибоко залягаючих пластах солі колодязним методом ще в бронзову добу поблизу Зальцбургу^[10]. У 3—4 тисячолітті до н.е. племена, які мешкали в долинах рік Хуанхе і Янцзи та на рівнині біля Печилейської затоки виварювали сіль. В епоху династії Чжоу (1125—1255 до н. е.) були особливі чиновники, які завідували соляним промислом у Піднебесній. Вони зараховувались до придворної служби і називалися «янь-жень» — «соляні люди». Страбон описує родовища солі, а Діоскорід згадує видобуток солі з морської води. В середньовіччі першими містами Центральної Європи, які тісно пов’язані з сіллю, були Люнебург (956), Райхенхаль (1163) і Халлейн (1177).

У IX столітті у Венеції були свої солеварні, що залишились ще з римських часів. Але сіль в них отримували тільки дрібну — крупнокристалічну доводилося імпортувати. А в XIII столітті низка повеней знищила половину венеціанських солеварен і імпорт солі зріс ще більше. Тоді венеціанці зробили важливе відкриття — спекуляція сіллю давала більше прибутку, ніж її виробництво. Уряд давав субсидії купцям за доставку солі до Венеції. У результаті це стало настільки вигідною справою, що ті ж самі купці, збагатившись, зайнялися ввезенням і інших потрібних товарів. Дорогі індійські прянощі, шовку, зерно — все йшло до Європи через Венецію. Але завжди від 30 до 50 відсотків усіх перевезень венеціанців становила сіль. Поступово Венеція прибрала до рук всі європейські ринки солі. Купці просувалися все далі і далі по Середземномор’ю, купуючи сіль, а якщо вийде — то і самі солеварні, в Єгипті, Алжирі, Криму. Саме на регулюванні солі Венеція змогла звести розкішні громадські будівлі і побудувати складну гідравлічну систему для захисту від затоплення. Величний і чарівний вигляд міста, його статуї, собори і розписи були профінансовані «соляними» грошима.

У давнину технологія видобування солі полягала в тому, що соляну ропу витягали кінським приводом із шахт, що звалися «криниці» або «вікна», і були досить глибокими — 60—90 м. Витягнуту суровицю виливали до особливого резервуару — творила, звідки вона через отвори стікала до нижнього резервуару — кадіба, а з останнього системою ринв подавалася до дерев’яних веж. Там її розливали у великі чани і черіні^{[a 1]}, на яких сіль виварювалася^[11].

На Русі помори виварювали сіль на узбережжі Білого моря і називали її морянкою. 1137 року новгородський князь Святослав Ольгович визначив податок на соляні варниці^[12]:

на морі од чрена і од салги по пузу^{[a 2]}

Біломорською сіллю торгували у всій Російській імперії аж до початку 20 ст., коли її було витіснено дешевшою поволзькою сіллю.

Сучасний видобуток хлориду натрію механізовано та автоматизовано. Сіль масово добувається випарюванням морської води (тоді її називають морською сіллю) чи ропи з інших ресурсів, таких як соляні джерела та соляні озера, а також розробкою соляних шахт та видобуванням кам’яної солі.

Для видобування хлориду натрію з морської води необхідні умови жаркого клімату з низькою вологістю повітря, наявність значних низинних територій, що лежать нижче рівня моря або затоплюються припливом, слабка водопроникність ґрунту випарювальних басейнів, мала кількість опадів протягом сезону активного випаровування, відсутність впливу прісних річкових вод та наявність розвинутої транспортної інфраструктури.

Сучасне виробництво[ред. | ред. код]

Карта світового виробництва хлориду натрію у 2005 році

Світове виробництво хлориду натрію (1990-2012)^[13]

Світове виробництво солі 2012 року оцінюється в 280 мільйонів тон^[14]. Найбільшими світовими виробниками є Китай (60,0 млн тон), США (45,0 млн тон), Німеччина (16,5 млн тон), Індія (15,8 млн тон) та Канада (14 млн тон)^[15]. Лідером виробництва хлориду натрію у США є «Akzo Nobel Salt Inc.» (входить до холдингової корпорації «Akzo Nobel»), потужності виробництв якої становлять понад 10 млн тон/рік. На ринку солевидобування США помітне місце мають такі компанії, як «Morton International» (6,3 млн тон/рік), «Cargill Inc.» (3,9 млн тон/рік), «Carey Salt» (1,7 млн тон/рік). З 2003 року помітно виразне нарощування виробничих потужностей соляної промисловості Китаю і поступове повільне зменшення видобутку солі в США та Європі. За видобутком солі Україна (5,5 млн тон) посідає 11-е місце у світі та 3-є — в Європі (після Німеччини та Франції, остання — 6,0 млн тон)^[16].

Видобування солі в країнах Європи належить в основному державам Центральної та Південної Європи. Лідери європейського ринку — Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Іспанія, Італія, Нідерланди, Румунія. Норвегія, Швеція та Фінляндія майже не мають солевидобувних виробництв і імпортують хлорид натрію з інших країн ЄС.

В Росії найбільшими виробниками хлориду натрію є: ВАТ «Бассоль», ВАТ «Тиретський солерудник», ВАТ «Сільвініт», ВАТ «Ілецьксоль» та ТзОВ Комбінат «Сибсоль». В Україні лідером солевидобувної промисловості є ДП «Артемсіль» з потужностями понад 7 млн тон/рік^[17].

↑ черінь — сковорода, площею від 5 до 30—40 м²
↑ Чрен — залізна квадратна сковорода, салга — казан, в якому випарювали морську воду. Пузом у біломорських солеварнях називали мішок солі в два четверики, тобто приблизно 52 літри.

Вантаження солі на корабель, соляний термінал порту Арейа Бранка, Бразилія

Хлорид натрію є важливою речовиною, що забезпечує життєдіяльність людини, тваринного і рослинного світу, а також товаром, який має надзвичайно широкий спектр промислового застосування. Він є основою для виробництва багатьох хімічних продуктів, в першу чергу хлору і гідроокису натрію, без яких неможливо виробництво багатьох пластмас, алюмінію, паперу, мила, скла тощо. За підрахунками спеціалістів, хлорид натрію в умовах сучасної світової глобалізованої економіки прямо чи посередньо має більше 14 тисяч областей застосування^[18].

У харчовій промисловості та кулінарії[ред. | ред. код]

Сіль кухонна виварна «Екстра»

У харчовій промисловості та кулінарії використовують хлорид натрію, чистота якого має бути не менше 97%. Його застосовують як смакову добавку і для консервування харчових продуктів. Такий хлорид натрію має товарну назву кухонна сіль, часом також вживаються назви харчова, столова, а також уточнення назви залежно від її походження — кам’яна, морська, та за складом добавок — йодована, фторована тощо. Така сіль є кристалічним сипким продуктом з солоним смаком без присмаку, без запаху (за винятком йодованої солі), в якому не припускаються сторонні домішки, що не пов’язані з методом добуванні солі. Окрім хлориду натрію, кухонна сіль містить невелику кількість солей кальцію, магнію, калію, які надають їй гігроскопічності і жорсткості. Чим менше цих домішок у солі, тим вища її якість^[19].

Виділяють ґатунки: екстра, вищий, перший і другий. Масова частка хлористого натрію у ґатунках, %:

екстра — не менш ніж 99,5;
вищий — 98,2;
перший — 97,5;
другий — 97,0.

Масова частка вологи у виварній солі сорту «екстра» 0,1 %, у вищому сорті 0,7 %. Припускаються добавки йодиду калію (йодистого калію), йодату калію (йоднуватокислого калію), флуориду калію та флуориду натрію (фторидів калію та натрію). Масова частка йоду має складати (40,0 ± 15,0)×10⁻⁴ %, флуору (25,0 ± 5,0)×10⁻³ %^[19]. Іноді в кухонну сіль додають інші допоміжні речовини, наприклад ферроціанід калію (E536 — неотруйну комплексну сіль С_max10 мг/кг) як агента, що запобігає злипанню^[20] Колір екстра та вищого ґатунків — білий, однак для першого та другого припускається сірий, жовтуватий, рожевий та голубуватий відтінки залежно від походження солі. Харчову кухонну сіль виробляють меленою і сіяною. За розміром зерен мелену сіль поділяють на номери: 0, 1, 2, 3. Що більший номер, то більші зерна солі^[19].

У кулінарії хлорид натрію споживають як найважливішу приправу. Сіль має добре знайомий кожній людині характерний смак, без якого їжа здається прісною. Така особливість солі обумовлена фізіологією людини. Проте досить часто люди споживають солі більше, ніж потрібно для фізіологічних процесів.

У США продаються різні харчові продукти, що рекламуються як «сіль з пониженим вмістом натрію» англ. low sodium salt. Зменшення вмісту натрію досягається за рахунок зниження кількості хлориду натрію на одиницю об’єму. Один з варіантів виробництва — часткове заміщення хлориду натрію іншими хімічними сполуками, такими як хлорид калію або магнію. Інший варіант — зміна габітусів кристалів солі («сніжинки» замість характерних призм), в результаті чого її об’ємна щільність зменшується (0,76 г/см³ проти 1,24 г/см³ у «звичайної» солі), і одна столова ложка продукту містить на третину менше натрію^[21].

Хлорид натрію має слабкі антисептичні властивості — 10–15 % вміст солі запобігає розмноженню гнилісних бактерій. Цей факт обумовлює її широке застосування як консерванту.

Пакет стерильного ізотонічного розчину для ін’єкцій

В медицині[ред. | ред. код]

Ізотонічний розчин хлориду натрію у воді (0,9%) застосовується як дезінтоксикаційний засіб, для корекції стану систем організму у разі зневоднення, як розчинник інших лікарських препаратів. При падінні концентрації хлориду натрію у плазмі крові, вода переходить із судинного русла до міжтканинного простору і відбувається загущення крові. При значному дефіциті — спостерігаються судоми гладенької мускулатури і судомні скорочення скелетної, порушуються функції нервової та серцево-судинної систем. Гіпертонічні розчини застосовують у разі легеневих, шлункових і кишкових кровотеч; як допоміжний осмотичний діуретик для забезпечення форсованого діуреза; у станах, що характеризуються дефіцитом іонів натрію і хлору; у разі отруєння нітратом срібла; для обробки гнійних ран (місцево). В офтальмології як місцевий засіб розчин хлориду натрію має протинабрякову дію^[22].

В оптиці[ред. | ред. код]

Кристали хлориду натрію прозорі для інфрачервоного спектра (довжини хвиль між 0,21 и 25 мкм)^[23] і з них виготовляють лінзи, призми і вікна для інфрачервоних оптичних приладів. Наприклад, потужні імпульсні СО₂-лазери, мають в своїй конструкції кілька лінз з високочистих кристалів хлориду натрію.

У комунальному господарстві. Технічна сіль[ред. | ред. код]

Взимку хлорид натрію, забруднений домішками інших солей або піску чи глини — так звана технічна сіль — застосовується як антифриз проти ожеледиці. Нею посипають тротуари, хоча це негативно впливає на рослинність, спричиняє корозію споруд та автомобілів, пошкоджує шкіряне взуття.

Регенерація Na-катіонітових фільтрів[ред. | ред. код]

Na-катіонітові фільтри широко застосовуються в котельних установках всіх потужностей для пом’якшення води при водопідготовці. Як катіонітовий матеріал на сучасних водопідготовчих установках використовують в основному глауконіт, сульфоноване вугілля і синтетичні смоли. Найпоширеніше сульфовугілля.
Регенерацію Na-катіонітових фільтрів здійснюють 6-8%-ним розчином кухонної солі, в результаті дія сульфовугілля відновлюється. Реакції йдуть за рівняннями:

CaR₂ + 2NaCl = 2NaR + CaCl₂.

MgR₂ + 2NaCl = 2NaR + MgCl₂.

Хімічна промисловість[ред. | ред. код]

Поряд із кам’яним вугіллям, вапняками і сіркою, сіль входить до так званої «великої четвірки» мінеральних сировин, які є найважливішими для хімічної промисловості^[24]. З неї отримують соду, хлор, соляну кислоту, гідроксид натрію, сульфат натрію і металевий натрій. Окрім цього сіль використовується також для промислового отримання легкорозчинного у воді хлорату натрію, що є засобом для знищення бур’янів^[25]. Сумарне рівняння реакції електролізу гарячого розчину хлориду натрію^[26]:

NaCl + 3 H₂O → NaClO₃ + 3 H₂↑

Отримання хлору та гідроксиду натрію[ред. | ред. код]

Схема типової електролізної комірки соляної ропи

У промисловості шляхом електролізу концентрованого розчину хлориду натрію отримують хлор. Процеси, що відбуваються на електродах^[27]^[28]:

на катоді як побічний продукт виділяється водень внаслідок відновлення іонів H⁺, утворених електролітичною дисоціацією води:
H₂O ⇆ H⁺ + OH⁻
2 H⁺ + 2 e⁻ → H₂↑
оскільки (внаслідок практично повної електролітичної дисоціації NaCl), хлор у розчині перебуває у вигляді хлорид-іонів, вони окислюються на аноді до вільного хлору у вигляді газу:
NaCl → Na⁺ + Cl⁻
2 Cl⁻ − 2 e⁻ → Cl₂↑
сумарна реакція:
2 NaCl + 2 H₂O → 2 NaOH + Cl₂↑ + H₂↑

Як видно з рівняння сумарної реакції ще одним продуктом є гідроксид натрію. Витрати електроенергії на 1 т хлору складають приблизно 2700 кВт×год. Отриманий хлор зріджується на жовту рідину вже за звичайної температури^[29].

Якщо між анодом та катодом нема діафрагми, то розчинений у воді хлор починає реагувати з гідроксидом натрію, утворюючи хлорид та гіпохлорит натрію NaClO^[28]:

2 NaOH + Cl₂ → NaCl + NaClO + H₂O

Для уникнення цієї реакції при отриманні гідроксиду натрію з хлориду натрію застосовують діафрагму, а відповідний метод отримання NaOH називають діафрагмовим. Як діафрагму застосовують азбестовий картон. У процесі електролізу розчин хлориду натрію безперервно подається до анодного простору, а з катодного простору безперервно витікає розчин хлориду та гідроксиду натрію. Під час випарювання останнього хлорид кристалізується, оскільки його розчинність у 50% розчині NaOH мізерно мала (0,9%). Отриманий розчин NaOH випарюють у залізних чанах, після чого сухий залишок переплавляють.

Для отримання чистого гідроксиду натрію (без домішок хлориду натрію) застосовують ртутний метод, де використовують графітовий анод та ртутний катод. Внаслідок того, що перенапруга виділення водню на ртуті дуже велика, на ній відновлюються іони натрію і утворюється амальгама натрію^[28]^[30]:

Na⁺ + e⁻ → Na_(Hg)

Амальгаму пізніше розкладають гарячою водою з утворенням гідроксиду натрію та водню, а ртуть перекачують насосом назад до електролізера:

2 Na_(Hg) + 2 H₂O → 2 NaOH + H₂↑

Сумарна реакція процесу така ж, як і у разі діафрагмового методу.

Отримання металевого натрію[ред. | ред. код]

Металевий натрій отримують електролізом розплаву хлориду натрію. Відбуваються такі процеси:

на катоді виділяється натрій:
2 Na⁺ + 2 e⁻ → 2 Na
на аноді виділяється хлор (як побічний продукт):
2 Cl⁻ − 2 e⁻ → Cl₂
сумарна реакція:
2 Na⁺ + 2 Cl⁻ → 2 Na + Cl₂

Вана електролізеру складається зі сталевого кожуха з футеровкою, графітового аноду та кільцевого залізного катоду. Між катодом та анодом розташовано сітчасту діафрагму. Для зниження температури плавлення NaCl (800 °C), електролітом є не чистий хлорид натрію, а його суміш із хлоридом кальцію CaCl₂ (40:60) із температурою плавлення 580 °C. Металевий натрій, що збирається у верхній частині катодного простору, містить до 5% домішку кальцію, але останній згодом майже повністю відділяється, оскільки його розчинність у рідкому натрії за температури його плавлення (371 °C) становить лише 0,01 %. Із витрачанням NaCl його постійно додають до ванни. Витрати електроенергії складають приблизно 15 кВт×год на 1 кг натрію^[31].

Отримання соляної кислоти та сульфату натрію[ред. | ред. код]

Серед багатьох промислових методів отримання соляної кислоти, тобто розчину хлороводню (HCl) у воді, застосовується реакція обміну між хлоридом натрію та сірчаною кислотою:

NaCl + H₂SO₄ → NaHSO₄ + HCl↑

NaCl + NaHSO₄ → Na₂SO₄ + HCl↑

Перша реакція відбувається значною мірою вже за звичайних умов, а за слабкого нагрівання йде майже до кінця. Друга відбувається лише за високих температур. Процес здійснюється в спеціальних механізованих печах великої потужності. Хлороводень, що виділяється, знепилюють, охолоджують та поглинають водою з утворенням соляної кислоти. Як побічний продукт утворюється сульфат натрію Na₂SO₄^[32]^[33].

Цей метод застосовується також для отримання хлороводню в лабораторних умовах.

Фізичні та фізико-хімічні властивості[ред. | ред. код]

ГДЗ. Відповіді (сторінка 15) до робочого зошита «Хімія 7 клас» М.М.Савчин » Допомога учням

Завантаження. Зачекайте, будь-ласка…

Лабораторні досліди. Ознайомлення з фізичними властивостями речовин

Виконайте запропоновані вам завдання, дотримуючись правил безпеки під час роботи у хімічному кабінеті.

Завдання 1. Розгляньте видані вам речовини з написами: I варіант — кухонна сіль, порошок сірки, мідні ошурки;

II варіант — порошок заліза, розтерта крейда, цукор-пісок. Впишіть у таблицю агрегатний стан і фізичні властивості кожної з них.

І варіант

Фізичні властивості	Кухонна сіль	Сірка	Мідь
1. Агрегатний стан	твердий	твердий	твердий
2. Колір	білий	жовтий	червонуватий
3. Блиск	скляний	відсутній	металічний
4. Смак	солона	відсутній	відсутній
5. Густина (більша чи менша за 1 г/см3)	більша	більша	більша
б. Розчинність у воді	розчиняється	не розчиняється	не розчиняється
7. Теплопровідність	ні	ні	так
8. Електропровідність	ні	ні	так

II варіант

Фізичні властивості	Залізо	Крейда	Цукор
1. Агрегатний стан	твердий	твердий	твердий
2. Колір	сріблясто-сірий	білий	білий
3. Блиск	металічний	відсутній	скляний
4. Смак	відсутній	відсутній	солодкий
5. Густина (більша чи менша за 1 г/см3)	більша	більша	більша
б. Розчинність у воді	не розчиняється	не розчиняється	розчиняється
7. Теплопровідність	так	ні	ні
8. Електропровідність	так	ні	ні

Завдання 2. Порівняйте, чим подібні між собою: I варіант — сірка, крейда; II варіант — кухонна сіль, цукор. Дані запишіть у таблицю.

І варіант

Назви речовин	Подібні фізичні властивості
Сірка і крейда	1. Тверді
	2. Не розчиняються у воді.
	3. Відсутній блиск.
	4. Нетеплопровідні.
	5. Неелектропровідні.

II варіант

Назви речовин	Подібні фізичні властивості
Кухонна сіль і цукор	1. Білого кольору.
	2. Розчиняються у воді.
	3. Мають кристалічну будову.
	4. Нетеплопровідні.
	5. Неелектропровідні.
	6. Тверді.

Завдання 3. Виявіть властивості, за якими відрізняються: І варіант — вода і олія; II варіант — порошки заліза і сірки. Дані запишіть у таблицю.

І варіант

Назви речовин	Відмінні фізичні властивості
Вода і олія	1. Колір.
	2. Смак.
	3. Запах.
	4. Олія не розчиняється у воді, вода — розчинник.
	5. Густина.

II варіант

Назви речовин	Відмінні фізичні властивості
Порошок заліза і сірки	1. Колір.
	2. Густина.
	3. Залізо притягується магнітом, а сірка — ні.
	4. Теплопровідність: залізо — теплопровідне, а сірка — нетеплопровідна.
	5. Електропровідність: залізо — електропровідне, а сірка — неелектропровідна.