Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Функції мовного етикету. Мовний етикет

1.2.5.1. Поняття етикету

Слово етикет французького походження (etiquette) на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.

Етикет — це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет — норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його — співпраця і взаємопорозуміння.

Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування

12.

1.2.5.2. Мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування — це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет — це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості «орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом»^,3.

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій — чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв’язку, транспорту тощо — має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: «За етикетом упізнають «своїх» етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)»

14.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну — встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) — прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) — регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) — передбачає реакцію співбесідника — вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) — привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет — реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: «Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця — з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі — несвідомі і свідомі — відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець -це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має «простір для маневру», має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму «людина — це стиль», знаходить своє потвердження і тут»¹⁵.

У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

Спілкувальний етикет — це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату…, Ви, мамо…. Ця граматична форма висловлення ввічливості — давня риса української мови: «недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення»‘⁶.

Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генераче.

Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і — зрозуміло -від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості «граматики» мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєнню правил етикету. Вченими вироблені рекомендації для адресанта, адресата та для присутнього під час розмови. (Див. Радевич — Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. пос. К.: Знання, 2006.-с. 136-152).

Крім цього, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характерна впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.

Комунікативний етикет українців — Психология

Мова є унікальним явищем людського суспільного життя, формою буття людини й суспільства, які нею послуговуються, найважливішим засобом спілкування людей. Комунікація завжди здійснюється в межах певної культури, конкретної національної мови, неповторних мовних картин світу, а також законів спілкування, вироблених у межах даної мови й культури.

Культура спілкування – це вміння встановлювати зворотній зв’язок, зрозуміти й зреагувати на думки, почуття, проблеми іншої людини (співрозмовника).

Комунікативна культура нерозривно пов’язана з культурою поведінки, разом вони становлять частини одного цілого й виявляються через загальноприйняті норми етикету.

Етикет – правила ввічливості, доречна поведінка в будь-якому суспільстві. Стосовно спілкування слід розрізняти схожі, проте не ідентичні поняття: «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «комунікативний етикет».

Мовний етикет – сукупність «словесних форм ввічливості», які є загальноприйнятими в конкретному суспільстві, у певній людській спільноті. Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) і граматикою (правилами поєднання цих знаків), тобто набір засобів вираження.

Мовленнєвий етикет– набір постійно відтворюваних, стандартних словесних виразів мовного етикету, застосовуваних у повсякденному спілкуванні в ситуаціях привітання, прощання, вибачення, запрошення, розради, докоряння, побажання тощо. Це вибір мовних засобів вираження, засоби їх реалізації, застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Мовленнєва етика передбачає дотримання умов успішного спілкування: доброзичливого ставлення до адресата, демонстрації зацікавленості в розмові, емпатії – налаштованості на внутрішній світ співрозмовника, щирості у формулюванні думок, увазі, сигналами чого є різні репліки, а також міміка, усмішка, погляд, жести тощо.

Комунікативний (спілкувальний) етикет– застосування лінгвістичних та екстралінгвістичних засобів спілкування, що базуються на моральних приписах певного народу, національно-культурних традиціях, психології учасників комунікації. Це може бути зумовлене специфічними кліматичними умовами, способом ведення господарства, ставленням до сусідніх націй, рівнем культурного розвитку цивілізації. Проте більшою мірою спілкувальний етикет зумовлюється психологічними особливостями окремого народу, його ментальністю. Так, Ю. Липа, Н. Григоріїв, Я. Маркович, В. Давидова, Ф. Вовк та інші вчені-мовознавці й етнопсихологи називають як основні риси українського народу повагу до громадської думки, неможливість переступити через моральні приписи, пошану до праці.

Національна специфіка виявляється насамперед під час мовленнєвих актів, що базуються, зокрема, на ступені спільності знань про світ і мову, тобто на спільності історико-культурного тезауруса. На думку деяких дослідників, саме з тезаурусного (лінгво-когнітивного) рівня структури мовної особистості й починається її реалізація, розподіл нею цінностей за суб’єктивною ієрархією, на вищих сходинках якої стоятимуть моральні пріоритети, культурна спадщина, ставлення до людей та до праці.

Н. Григоріїв засвідчує те, що політичними ідеалами українського народу є свобода як особи, так і всіх суспільних гуртувань: родин, товариств, партій, класів, націй; рівноправність і демократія. Українці завжди поважали й цінували сім’ю, не принижуючи, проте, жодного члена родини, що виражалось, зокрема, у складанні колядок із привітаннями кожному в сім’ї персонально.

Отже, етикет спілкування тісно пов’язаний із вдачею народу, що можна простежити, зокрема, на лексичному рівні мови, оскільки в багатьох українських етикетних виразах ключову семантику передають слова з коренем добр-: доброго дня, доброго здоров’я, доброго вечора, доброго ранку, доброї ночі, добродії, люди добрі. У значенні слова «добрий» чітко наголошується моральний пріоритет добра. Окрім цього, існує багато етикетних одиниць із коренями ласк-, здоров-.

На думку дослідника В. Лагутіна, українці характеризуються зосередженням на внутрішньому світі, сентиментальністю й чутливістю, перевагою емоцій над інтелектом («кордоцентризмом», за висловом Г.Сковороди), що виявляється словотвірно: в існуванні широкої інтонаційної й морфологічної гами словесних виразів із суфіксами зменшення.

Чуйність і делікатність як головні риси українського народу живі й сьогодні, наприклад, у забобоні стосовно запитання: «Куди йдете?» (мовляв, закудикується дорога, не пощастить), яке моральні приписи наказують замінити питаннями типу: «Чи далеко зібралися?», «Чи скоро повернетесь?», «Як далеко доля провадить?» тощо.

Граматичні ж норми спілкування для українців полягають, зокрема, в обов’язковому використанні Кличного відмінка під час звертання (що зберігся лише в українській мові, наголошуючи на особливій важливості звертання для нашого народу), у відсутності обов’язкової наявності підмета на початку речення (на відміну від сучасних мов романо-германської групи) для уникнення одноманітності побудови синтаксичних конструкцій і надання ефектності висловлюванню.

Досить цікавими є також гендерні (соціостатеві) особливості етикету спілкування: у психіці української етноспільноти переважають два основні соціальні типи – «Миротворець» і «Адміністратор». Перший тип спілкування використовують переважно жінки, маючи більш розвинену чуттєву сферу, другий же тип є більш раціональним і тому більш характерний для мовлення чоловіків. І справді, в процесі здійснення комунікативного акту жінки є досить експресивними, занадто емоційними, часто непослідовними.

Етикетне спілкування потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні мовних і позамовних засобів вираження. Для цього слід досконало знати й уміти доречно застосовувати їх у відповідних комунікативних ситуаціях. Уважність, чесність, ввічливість – основні вимоги мовленнєвого етикету.

Отже, українці, будучи від природи доброзичливими, чуйними, виробили свою специфічну систему спілкування – комунікативний етикет, заснований на поняттях добра, миру, злагоди, прагненні до порозуміння як основних пріоритетах для української нації.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому виявляється національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету?

2. У чому сутність гендерних особливостей українського мовленнєвого етикету?

3. Схарактеризуйте особливості комунікативно-етикетної поведінки українців.

4. Поясніть відмінність між поняттями «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «комунікативний етикет».

поняття та практична сторона. Реферат – Освіта.UA

Поняття про мову, культуру мовлення. Мовний етикет – важлива складова культури мовлення. Практична сторона дотримання мовного етикету

Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя. Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою.

Мова — це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів.

Культура мови — це вміння сказати необхідне слово в потрібний час, доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину і водночас не втратити власної гідності.

Мовна культура як і культура поведінки, загальна культура особистості, над підвищенням якої нас вимагають постійно працювати навчання та служба, Закон України «Про міліцію» та Закон України «Про освіту» тісно пов’язані. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і разом із тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя і надовго запам’ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми і змісту промови.

Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Скоріш за все людина, яка виявляє низький рівень мовної культури, не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов’язково позначається на її успіхах у трудовій діяльності.

1. Поняття про мову, культуру мовлення

Мова — явище соціальне. Одна з її основних функцій — комунікативна — тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування (де? і як?) змісту і мети (що? і для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова яку використовує особа адже «стиль — це людина».

Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.

     

Отже кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слів і мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення звичка, традиції. Так виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання) функцій, які покладено на мову. Окрім літературної мови, існують діалекти, говори, говірки які пов’язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану людина може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.

В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.

Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним дієвим, ефективним, красномовним.

Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній постійно формуються функціональні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства, що, у свою чергу, пов’язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.

Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які вона виконує в суспільстві.

2. Мовний етикет – важлива складова культури мовлення

Мовний етикет. Він відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.

Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистісні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).

Нейтральна — функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні. Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім’ї, дружньому товаристві, емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки — емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.

Залежно від типових ситуацій спілкування мовний етикет можна поділити на групи, різновиди.

Одиниці вітання, привітання доброго ранку, вітаю вас, добридень, здоров був.

Одиниці звертання та привертання уваги будьте добрі скажіть, будь ласка, будьте ласкаві, чоловіче добрий, вельможний пане, вельмишановний добродію тощо.

Одиниці представлення під час знайомства:

• а) в ділових стосунках використовують такі компоненти посада, професія звання ім’я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов’язків,
• б) ділові стосунки дещо «пом’якшують» вимоги етикету навіть у таких випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою.

Звичайно, жінка не може нав’язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають, якщо йдеться про суто ділову зустріч.

Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо.

Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.

Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч хай Бог милує тощо.

Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж.

Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю та інші.

Подяка: спасибі дякую, дуже вдячний, вік не забуду.

Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.

Комплімент: може стосуватися зовнішності схвалення вчинків, виконаної роботи.

В ділових стосунках належить дуже обережно ставитися до мовних засобів, які використовують при спілкуванні.

Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати мети ділових контактів вплив моди, недоцільні структури мовного етикету, надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду співрозмовника, невміле використання мовно-етичних шаблонів, надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.

Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати все життя, збагачуючи власні можливості у цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.

3. Практична сторона дотримання мовного етикету

Отже, мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.

Щоб ваша бесіда була результативної незалежно від того, з ким ви розмовляєте необхідно:

По-перше сподобатися співрозмовнику, для цього встановлені основні правила які сприяють досягненню даної мети:

• Щиро цікавтеся іншими людьми.
• Посміхніться.
• Пам’ятайте, що ім’я людини – це самий солодкий для неї звук на будь-якій мові.
• Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.
• Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.
• Уселяйте співрозмовнику свідомість його значущості і робіть це щиро.

По-друге – треба уміти керувати процесом спілкування, впливаючи на людей не ображаючи їх і не викликаючи в них почуття образи. Для цього існують свої правила, дотримання яких дозволяє впливати на людей, не ображаючи їхній і не викликаючи в них почуття образи:

• Починайте з похвали і щирого визнання достоїнств співрозмовника.
• Указуйте на помилки інших не прямо, а побічно.
• Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім уже критикуйте свого співрозмовника.
• Задавайте співрозмовнику питання замість того, щоб йому щось наказувати.
• Давайте людям можливість врятувати свій престиж.
• Виражайте людям схвалення з приводу найменшої їхньої удачі і відзначайте їхній успіх. Будьте щиросерді у своїй оцінці і щедрі на похвалу.
• Створюйте людям гарну репутацію, що вони будуть намагатися виправдати.
• Прибігайте до заохочення. Створюйте враження, що помилка, що ви хочете бачити виправленої, легко поправна; робіть так, щоб те, на що ви спонукуєте людей, здавалося їм неважким.
• Домагайтеся, щоб люди були ради зробити, те що ви пропонуєте.

По-третє, вибравши мету вашої бесіди, намагайтеся схилити людей до вашої точки зору м’яко без тиску і не нав’язуючи виттю ідеологію. Якщо людина вважає вашу точку зору – своєю, вона буде прагнути до досягнення вашої мети – як своєї.

Для цього треба знати, що:

• єдиний спосіб одержати верх у суперечці – це ухилитися від нього;
• виявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона не права;
• якщо ви не праві, визнайте це швидко і рішуче;
• з самого початку дотримуйтеся дружелюбного тону;
• змусьте співрозмовника відразу ж відповісти вам «так»;
• нехай велику частину часу говорить ваш співрозмовник;
• нехай ваш співрозмовник вважає, що дана думка належить йому;
• щиро намагайтеся дивитися на речі з погляду вашого співрозмовника;
• відносьтеся співчутливо до думок і бажань інших;
• волайте до більш шляхетних мотивів;
• драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно;
• кидайте виклик, зачіпайте за живе;

Можна до усього додати ще наступне.

Хто хоче успішно дискутувати, повинний спробувати якнайбільше довідатися про свого співрозмовника. (А. Д. Карнегі).

Література

1. Венедиктова В. И., Ділова репутація: особистість, культура, етика, імідж ділової людини. — М., 1996.
2. Давид Робинсон. Домогтися від людей найкращого. — М., 1994.
3. Іванова Е. Н. Ефективне спілкування і конфлікти., С-Пб., 1997.
4. Карнегі Д. Мистецтво виступати публічно. – К., 2000.
5. Курбатов В. І. Мистецтво керувати спілкуванням. — Ростов-на-Дону, 1997.
6. Митителло В. Л. Етика й етикет ділової людини. — Самара, 1992.
7. Мускон М. Х. Альберт М., Хедоури Ф., Основи менеджменту. — М., 1992.
8. Назаров В. Н., Мелешко Е. Д., Етика: словник афоризмів і виречень., М., 1999.
9. Шмидт Р. Мистецтво спілкування. — М., 1992.
10. Шейнов В. П. Конфлікти в нашому житті і їхній дозвіл. — Мінськ, 1996.

02.07.2012

5.Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації

Мовленнєвий етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовленнєвий етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Знання цієї системи є своєрідним барометром духовної зрілості нації. І навпаки нехтування законів мовного етикету — ознака її глибоких корозійних процесів, які в останні десятиліття, на жаль, прогресують.

Одним із можливих кроків, що допоможе дитині в нелегкій життєвій дорозі, відкриє перед нею диво магії слова, зробить її багатою високістю духу, стануть знання про мовленнєвий етикет свого народу. Відомо ж бо: ввічливість — одне з найбільших людських надбань. Цю аксіому маємо засвоїти з дитинства. Зрозуміло, нікому не потрібна „Підфарбована ґречність та чемність в комірці паперових чеснот…» (Є. Маланюк). Словесна ввічливість має гармонійно поєднуватись із іншими людськими чеснотами і не перетворюватись у барву, зовнішній ефект. Інакше ніхто не повірить у слова легкі, шляхетнуваті, що „з губ фальшивих пролились» (Т. Крижанівська).

Програма для кожного класу орієнтовано визначила коло умінь і навичок та звичок, які стосуються мовленнєвої поведінки.

Саме в початкових класах закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери. Якщо елементарні норми етики мовлення не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, у яких прижились негативні звички. Це і визначає актуальність обраної теми до нашого дослідження.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Загальноукраїнські правила і норми мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці. Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на, як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо.

У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов’язані і взаємозалежні. Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.

Для реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні “координати”. Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця — “я” і адресата-співрозмовника — “ти” (чи співрозмовників, їх може бути кілька: етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшого відбувається «тут» і «тепер» (якщо йдеться про усне спілкування).

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул.

Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо.

З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з’ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.

З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмах М. Г. з цього приводу зауважує: «Не треба забувати, що будь- який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини».

Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції. Формановська Н. І. нараховує їх близько шести.

Перша з них контактна (фатична) функція — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв’язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття «контактна функція» однаково стосується усіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) — пов’язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) — передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов’язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови.

Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки представляє собою своєрідний механізм, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.

Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мірі наближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у них властивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні, позаяк з’явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.

Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншої одиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда — нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключається з одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилями мови, різними одиницями мовленнєвого етикету і т. д. Тобто, соціальні ролі мовної особистості є ключовими в розумінні сутності мовленнєвого етикету.

Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з погляду нормативності — ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика.

Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет — явище надстильове, не прикріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).

Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представник письмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.

6. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет

Слово етикет французького походження на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.

Етикет — це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет — норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його — співпраця і взаємопорозуміння.

Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування.

Основою людських взаємин є спілкування. Спілкування — це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет — це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості «орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом».

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: «За етикетом упізнають

„своїх» етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)».

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контактопідтримувальну — встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) — прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) — регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) — передбачає реакцію співбесідника — вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) — привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

^ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет — реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.Мовленнєвий етикет — поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного.

Спілкувальний етикет — це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату…, Ви, мамо…. Ця граматична форма висловлення ввічливості — давня риса української мови: «недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних

стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення».

Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.

Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот: Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і — зрозуміло — від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості «граматики» мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєнню правил етикету. Вченими вироблені рекомендації для адресанта, адресата та для присутнього під час розмови. (Див. Радевич — Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. пос.К.: Знання, 2006.-с 136-152).

Крім цього, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характерна впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.

мовний етикет, що це таке, поняття і правила, формули мови, норми поведінки

В будь-якому місці, де б не знаходилася людина, завжди прийнято ввічливо звертатися до співрозмовника. Ми кожен день вітаємося, дякуємо, приносимо вибачення, пропонуємо, що просимо, прощаємось. Мовний етикет – вміння ввічливо спілкуватися зі співрозмовником. Використання етикету в щоденному спілкуванні допоможе вам збудувати хороші та довірливі стосунки з людьми.

Особливості

Людське спілкування і людська мова здавна грають величезну роль в життєдіяльності та культурі людства. Мовленнєва культура відображається в мовах різних країн і народів. Завдяки мовним традиціям ми маємо уявлення про культуру країн, про їх національних цінностях та світогляді.

Мова людини – це найважливіша ознака, за яким можна зрозуміти рівень розвитку та освіченості людини. Не варто недооцінювати значення етикету в житті будь-якої людини, оскільки саме він часто виступає сполучною елементом у трудовій діяльності та суспільного життя.

Мовний етикет має на увазі під собою комплекс норм, завдяки яким людина розуміє, як слід спілкуватися, підтримувати відносини з іншими людьми в різних життєвих ситуаціях. Правила етикету дуже різноманітні, не існує загальної єдиної «формули» спілкування. Будь-яка країна багата своїми культурними тонкощами спілкування.

Даний вид етикету дуже сильно взаємодіє з самою практикою спілкування, його складові є в будь-якій розмові. Якщо вірно дотримуватися правил мовленнєвого етикету, то до людини можна грамотно і чітко донести те, що ви від нього хочете. Взаєморозуміння і симпатія також досягаються набагато швидше.

Мовний етикет і межує з іншими гуманітарними науками – лінгвістикою (а також її підрозділами – морфологією, лексикологією, стилістикою, фонетикою, фразеологією, етимологією та іншими), психологією, і, звісно, культурними особливостями інших країн.

Для успішного оволодіння навичками культурної розмови слід застосовувати формули мовленнєвого етикету.

Стартові формули прищеплюються дитині з самого дитинства. Це те, чого нас навчають батьки – як правильно вітати людину, прощатися, дякувати, просити вибачення. Стаючи старше, кожна людина переймає нові особливості у спілкуванні, навчається різних видів мовлення.

Важливо зазначити, що вміння ввічливо підтримати бесіду з опонентом, правильно висловити свої думки, показує вас як ввічливого співрозмовника.

Отже, формули етикету – сукупність загальновизнаних слів і виразів, які застосовуються в розмові. Вони застосовуються в трьох етапах бесіди:

• Початок бесіди (привітання). Фрази, які підбираються для привітання, залежать від вашого співрозмовника. Важливо врахувати його стать, вік, соціальний статус. Жорсткі рамки відсутні. Стандартне привітання – «Здрастуйте! » або «Доброго ранку! ». Подібне звернення є універсальним і підійде для всіх – як для ваших друзів і рідних, так і для начальства.
• Основна частина бесіди. Тут формули залежать від мети розмови.
• Висновок. За загальними правилами прийнято прощатися або домовлятися про наступної зустрічі. Можна вжити універсальні варіанти: «До побачення! » або «Всього доброго».

Трохи історії

Як вже зазначалося вище, етикет – це певні правила поведінки, які прищеплюються людині з дитинства. Поняття основ цього визначення базується на культурних цінностях. Дотримання даних норм допомагає вибудувати добрі стосунки з людьми. Сьогоднішні норми етикету не придумувалися навмисно. Слова, фрази і різні техніки розмови формувалися протягом багатьох століть в процесі спілкування між людьми.

Саме слово «етикет» має грецьке походження. Воно означає «порядок». Надалі слово щільно прижилося у Франції. Його стали вживати в кінці XVII століття, за часів правління Людовіка XIV. Словом «Etiquette» позначалася картка, на якій вказувалися норми поведінки за столом короля.

Правила мовного етикету сформувалися ще в давні часи, коли людина тільки починав вчитися будувати взаємини зі своїм співрозмовником. Вже у ті часи почали формуватися певні норми поведінки, які допомагають отримати розуміння і справити сприятливе враження на співрозмовника.

Норми правильної поведінки можна зустріти в рукописах жителів Стародавньої Греції та Стародавнього Єгипту. У ті часи ці норми були певним ритуалом, з допомогою якого люди могли зрозуміти, що вони не представляють один для одного загрози, мислять «на одній хвилі».

Функції

Базове призначення мовного етикету – формування зв’язку і контакту між групами людей. Дотримання загальних правил і норм робить співрозмовника більш зрозумілим для інших людей. Ми розуміємо, що від нього можна очікувати, оскільки починаємо довіряти знайомим нам навичкам спілкування.

Ця особливість виникла ще в давні часи, коли людину всюди підстерігала небезпека. У той час дотримання ритуалу спілкування було дуже важливо. Коли інша людина, він же співрозмовник, виконував знайомі і зрозумілі дії, називав потрібні і зрозумілі слова, це значно спрощувало взаємодія, пом’якшуючи недовіру.

Зараз ми на генному рівні розуміємо, що людині, яка дотримується ці норми, можна довіритися. Норми формують сприятливу атмосферу, надають позитивний вплив на людину, з якою ведеться бесіда.

З допомогою етикету ми демонструємо свою повагу і шану нашому опоненту. Етикет підкреслює статус людини.

В цілому, можна сказати, що використання найпростіших норм мовленнєвого етикету дозволяє уникнути багатьох конфліктних ситуацій.

Види

Важливо відзначити, що письмовий та усний етикет дуже різниться. Письмова етика строго регламентована, має більш жорсткі рамки, її норми важливо дотримуватися. Жива етика вільніше у своєму прояві, можна замінити слова і фрази дією, а іноді допускаються і пропуски слів. В якості прикладу можна навести привітання – замість звичного «Добрий день/вечір! » можна злегка кивнути головою або замінити його невеликим уклоном. У деяких ситуаціях це продиктовано етичними правилами поведінки.

Перший модуль „Основні аспекти мовленнєвого етикету”

Тема: „Мовленнєвий етикет – основа успішного ділового спілкування”

Зміст

1. Поняття етикету. Особливості мовного й мовленнєвого етикету.

2. Спілкування та його аспекти.

3. Етикет ділового спілкування.

Ключові слова: етикет, комунікативний (спілкувальний) етикет, мовний етикет, мовленнєвий етикет, комунікативна функція, спілкування, етикетний діалог, модель комунікації, постійні й змінні ознаки співрозмовників, ділове спілкування, мовленнєвий етикет ділового спілкування.

Цілі та завдання вивчення розділу:

Успішне вивчення розділу дозволяє познайомитися з основними поняттями, що розкривають різні аспекти мовленнєвого етикету, з’ясувати головні ознаки спілкування, визначити різницю мовного, мовленнєвого та спілкувального етикету, окреслити модель комунікації, дізнатися про принципи ділового етикету, визначити, наскільки сам студент є приємним співрозмовником у діловому спілкуванні за допомогою психологічного тесту.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.1.

Розділ 1.1 дає загальні відомості про мовленнєвий етикет ділового спілкування. Вивчаючи пункт 1, важливо звернути увагу на відмінність понять мовний, мовленнєвий та спілкувальний етикет, якими будемо послуговуватися в подальшому вивченні курсу, пригадати, які правила етикету часто порушуються в процесі ділового спілкування. Пункт 1.2 знайомить з питанням спілкування, тому важливо пригадати, що ви пам’ятаєте про вербальне й невербальне спілкування, спробувати відповісти на питання, яке з них подає більше інформації під час спілкування, важливо звернути увагу на різновиди етикетних діалогів, які є найважливішою формою спілкування в діловій сфері. Вивчаючи пункт 1.3, спробуйте відповісти на питання: „Чим діловий етикет відрізняється від побутового?”.

Навчальний матеріал.

1. Поняття етикету. Особливості мовного й мовленнєвого етикету

Чарівне слово „етикет”, яке змушує одних гордо випрямитися, інших недовірливо зморщитися, прийшло до нас у XVIII ст., а позначало норми відносин і негласні стандарти спілкування. Головний принцип етикету – висловлюватися й поводитися зрозуміло й приємно для оточення.

Звичайно, людина б позбавилася багатьох незручностей, якби знала елементарні правила етикету. От, на кшталт, стоїте Ви у дверях будинку із глибоко шановною людиною й умовляєте її пройти першою, а вона умовляє Вас. А якби знали „мовленнєвий” і „двірний” етикет, то не затримувалися б у коридорі. Гість завжди проходить першим, але якщо він не знає дороги, або в кімнаті темно, то хазяїн зі словами „дозвольте, я Вас проведу” йде попереду.

Слово етикет запозичене з французької мови, у якій etiquette має два основні значення: „етикетка” й „церемоніал” – і належить до іменників жіночого роду. Тому в українській мові воно звучало як „етикета”. Однак 1933 р. з метою уподібнення української мови до російської в ньому відкинули закінчення -а й перевели до іменників чоловічого роду.

Спочатку слово etiquette означало кілок, до якого прикріпляли папірець із назвою товару, пізніше – сам папірець із написом, згодом, за короля Людовіка XIV, – аркушик паперу з послідовністю церемоніальних дій і формами поведінки при дворі й урешті – церемоніал, тобто порядок дій, правила чемності й норми поведінки при дворах монархів, титулованих осіб, у дипломатичних колах тощо. Що ж до самого поняття етикету, то воно існувало за кілька тисячоліть до Людовіка XIV.

У стародавній Індії хлопці з вищих каст від 12 до 24 років проходили навчання, під час якого опановували й правила поведінки. Хто не хотів учитися, утрачав привілейоване місце в суспільстві: не міг одружитися з дівчиною з вищих каст, не ставав „двічі народженим”, тобто не отримував другого імені після навчання й був людиною, яку зневажали. У Європі етикет уперше офіційно запроваджено в столиці Карла Великого (742 – 814) Аахені, зокрема було заборонено їсти руками – тільки ножем і ложкою (виделка тоді ще не була винайдена).

За часів розквіту королівської влади говорили, що закони етикету сковують монархів сильніше, ніж закони конституцій. Часом необхідність їхнього дотримання була вищою за людське життя. Один із таких випадків, що трапився при дворі Філіпа II, описано в „Мемуарах про іспанський двір”. Королева, яка захотіла показати знаті, що вона добре тримається на коні, сіла на норовистого андалузького коня. Кінь став дибки. Королева впала, її нога застрягла в стремені. Кінь помчав, волочучи вершницю за собою. Це трапилося під стінами палацу. Король бачив усе з балкону, на площі було повно знаті, але ніхто не зважувався допомогти королеві: нікому не можна було доторкнутися до ноги її величності. Нарешті, двоє придворних усе ж зважилися зупинити коня, що скакав. Витягнувши з-під нього напівживу королеву, вони одразу зникли, боячись королівського гніву: їхній вчинок міг бути сприйнятий як неприпустиме зухвальство.

У наш демократичний час етикет – це лише правила поведінки, які регулюють взаємини між людьми в різних ситуаціях. Ідеться про поведінку в присутності іншої особи (осіб). На самоті людина може бути незачесана, розхристана, може кашляти й чхати, не прикриваючись носовиком, підносити до рота м’ясо руками чи ножем, колупатися в зубах виделкою, із шумом сьорбати гарячу страву, чадити цигаркою й висловлювати емоції нецензурними словами. Звичайно, усе це порушення норм культурної поведінки, її естетики. Недарма в Англії говорять, що справжній джентльмен і наодинці одягається до обіду у відповідний костюм і бере шматочки цукру спеціальними щипцями. Але „неджентльменська” поведінка не є порушенням етикету, коли цього ніхто не бачить і не чує, тобто не сприймає, оцінюючи й „проектуючи” на себе. Тут немає етичного боку поведінки, бо вона не пов’язана зі взаєминами між людьми, їхнім контактуванням.

Дотримання узвичаєних норм поведінки в спілкуванні людей можна назвати комунікативним (спілкувальним) етикетом. Він становить основну частину етикету загалом. Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за змістом і обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет і спілкувальний етикет.

Мовний етикет – це система словесних форм ввічливості, узвичаєних у певному суспільстві, певній спільноті (етнічній, територіальній, соціальній). Це сфера мови, точніше, її функціональна підсистема зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) та граматикою (правилами поєднання знаків). Кожен знак цієї підсистеми має свою значеннєву й етикетну цінність, яка випливає з його співвіднесеності з іншими знаками. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків, або парадигма (гр. „приклад, взірець”), яка дає можливість мовцеві вибирати потрібний знак, зважаючи на його цінність, що визначається його відмінністю від інших знаків цієї мікросистеми. Так, в українській мові для ситуації вітання є такі одиниці: Доброго ранку!, Добрий ранок!, Доброго дня!, Добрий день!, Доброго вечора!, Добрий вечір!, Здоровенькі були!, Здрастуй (те)!, Моє шанування!, Вітаю!, Привіт!, Слава Ісусу Христу!, Слава Україні! тощо. Усі наведені одиниці є вітальними, але відрізняються часом використання (пор.: Доброго ранку! і Доброго вечора!), віковими уподобаннями мовців (Моє шанування! і Привіт!), їхніми релігійно-конфесійними орієнтаціями (Добрий день! і Слава Ісусу Христу!) тощо.

Таким шляхом реалізується одна з найважливіших функцій етикету – функція етнічної та соціальної ідентифікації. Це означає, що за етикетом упізнають „своїх” – своїх етнічно (національно) і/або соціально (за віком, родом занять, релігією тощо). Мовний етикет діє на мовця, спрямовує його комунікативну діяльність, формує його як мовну особистість.

Різним етикетним знакам властива неоднакова значеннєва й формальна (граматична) поєднуваність з іншими мовними одиницями. Можна, наприклад, привітатися: Доброго дня, шановні пані і панове!, але не можна без порушення норм ввічливості сказати: Привіт, шановні пані і панове!

Мовленнєвий етикет – це мовний етикет у реалізації, тобто застосовуваний у конкретних актах спілкування. Відмінність між мовленнєвим і мовним етикетом приблизно така сама, як між нотами музичного твору та його виконанням. Для останнього важливий і вибір твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця. Узагалі мовленнєвий етикет – це ширше поняття, ніж мовний етикет. Коли мовець, розповідаючи нефахівцеві, скажімо, про досягнення мікробіології, уживатиме без пояснень вузькоспеціальні терміни, час від часу переходитиме на іншомовні мови й не зважатиме на те, чи співрозмовник його розуміє, то це буде порушенням мовленнєвого етикету, хоч і не стосуватиметься мовного етикету.

Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. У мовленні бувають несвідомі і свідомі відхилення, порушення, помилки, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення тощо. Мовець – це не „мовленнєвий апарат”, який лише озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має „простір для маневру”, у нього є можливість виявити індивідуальність навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

Якщо немає пізнавальної чи операціональної потреби розрізняти (протиставляти) явища мовного й мовленнєвого етикету, їх можна розглядати як єдиний феномен – лінгвоетикет.

В усному спілкуванні дуже важлива роль немовних (невербальних, несловесних) засобів вираження: погляду, виразу обличчя, пози, жестів, „неканонічних” фонетичних знаків (покашлювання, свист, оплески), навіть предметів. Невербальні знаки, які „обслуговують” певну комунікативну ситуацію, перебувають у системних відношеннях і між собою, і зі словесними знаками, творячи гіперпарадигму (гр. гіпер – „префікс із значенням підвищення, надмірності”) знаків цієї комунікативної ситуації. Етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування – це спілкувальний (комунікативний) етикет. Він вбирає в себе лінгвоетикет (мов­ний, мовленнєвий) і немовний комунікативний етикет.

Уживання одиниць етикетних гіперпарадигм у спілкуванні має переважно стереотипізований, часто ритуалізований (лат. „обрядовий”) характер і підлягає правилам, які здебільшого реалізуються за алгоритмічним принципом. З цієї причини етикетні слова і вислови часто називають формулами.

Комунікантам немає потреби вигадувати засоби вираження та способи їх використання. Етикетні знаки, зокрема словосполучення і речення, не створюються, а відтворюються за правилами „спілкувальної гри”, узвичаєної в мовній спільноті. Уживані в цій грі знаки мають не стільки інформативний, скільки ритуальний і/або контактопідтримувальний характер. Так, не завжди запитання Як поживаєте? – це насправді бажання довідатися про стан справ людини. Це насамперед данина звичаєві, умовностям у взаєминах. Щоправда, є люди, які сприймають такі та подібні слова буквально. Тому в анкетах на кшталт „Чи Ви нудна людина?” серед запитань є і таке: „Коли Вас запитують: „Як справи?” – чи відповідаєте Ви детально?”.

Етикетне спілкування потребує досконалого знання й дореч­ного вживання мовних і позамовних засобів вираження в усіх комунікативних ситуаціях, наприклад, цілком етикетна фраза Як поживаєте?, вимовлена за всіма стандартами ввічливості, матиме антиетикетний сенс, коли запитати так визначну особу або людину, яка нещодавно перенесла горе.

Засвоєнню правил етикету (насамперед спілкувального) приділяли увагу завжди й у всіх суспільствах. 1770 р. у Почаєві надруковано видання „Політика свіцкая от иностранных авторов вкратці собранная”, у якій, серед іншого, рекомендувалося:

• Не хвали себе, ані принижуй, ані ганьби, ні справу свою, або ім’я, або рід не вивищуй, бо так чинять тільки ті, хто недавно прославився.

• Не важся торкати ліктем того, кого про щось питати хочеш.

• Не говори про свої приватні й домашні справи, хіба що із щирим приятелем.

• Пристало, щоб ти сам про себе рідко що мовив, як і про те, з чого тобі похвала могла б бути.

• Старатися, аби не говорити по-простацькому.