Про осінь казки – Урок № 25. Взаємозв’язок між неживою природою, рослинами і тваринами восени. Творче завдання. Складання казки про осінь.

Коротка казка про осінь українською мовою, 2-3 клас

Якщо ви отримали завдання скласти невеличку казку про осінь, як це передбачено програмою 2 класу з природознавства шкіл з українською мовою навчання, подивіться нижченаведений текст — оповідання про казкових лісових звірів восени.

Казка про осіньКазка про осіньЇжачкові запаси на зиму

Прийшла осінь. Поспіли дари природи: на деревах дозріли фрукти, на городах — овочі. Дні стали короткими й холодними. Листя на деревах пожовкло й почало опадати.

«Час готуватися до зими», – вирішив маленький Їжачок. Неподалік росла дика яблуня, на якій було багато стиглих соковитих яблучок. А біля підніжжя яблуні після дощу виросли ароматні грибочки. Назбирав Їжачок фруктів і грибів, наносив у нору. Подумав: «Я зробив багато запасів, нам з мамою вистачить на всю зиму».

Побачила Їжачиха синочкові запаси, похвалила його, але сказала: «Нам, їжакам, запаси на зиму ні до чого, адже ми впадемо в зимову сплячку й спатимо до приходу весни. Давай краще поділимося їжею з тими, хто взимку не спить — з нашою сусідкою Білочкою».

Руденька Білочка дуже зраділа гостинцям.

Казкова осінь

Жили-були чотири пори року: Літо, Осінь, Зима та Весна. Зима була морозною та сніжною, Літо — яскравим та різнобарвним, Весна — квітучою та голосистою. А якою ж була Осінь?

А Осінь була казковою. В Осені було три дивовижних предмета: шапка-невидимка, килим-літак і чоботи-скороходи.

Коли наступала Осінь — цього ніхто не знав, вона завжди приходила в шапці-невидимці.

Коли вона розкидала золоте листя? Цього теж ніхто не бачив. У темний час доби Осінь сідала на килим-літак, а до ранку всі парки, сквери, алеї були засипані золотим листям.

Коли вона відправляла перелітних птахів додому? Це теж було невідомо, тому що Осінь одягала свої чоботи-скороходи та скликала птахів так рано, коли ще не з’являлася навіть роса.

За те, що Осінь була такою казковою, її полюбили діти. Вони запросили її на свято Осені. Осінь прийшла на свято в золотому вбранні та обдарувала дітей урожаєм: ароматним хлібом, солодкими ягодами та рудою морквиною.

Діти подякували Осені за її чудові дари. Вони запросили її в гості наступного року:

— Приходь, Осінь. Ми завжди тебе чекаємо!

Інші завдання:

Твір-мініатюра «Осінь»

Твір-опис осені

Твір «Прийшла осінь»

Твір «Золота осінь»

Твір-розповідь на тему «Екскурсія в ліс»

Твір «Осінній ліс»

Казка про Осінь — Казки

Осiння казка

Жив собі на світі, та й і нині живе чоловік. Звали його-Рік. Було у нього чотири доньки. Найстаршу звали-Зима, наймолодшу-Весна. Інших звали Літо та Осінь. Так у них повелося, в отій сім’ї, що подружилися вони попарно – Осінь з Зимою, Весна з Літом. Заповідав їм батько жити в мирі, в злагоді, в дружбі, та надто вони були різні за складом характеру. Весна і літо – веселі, гомінкі, грайливі. Співали пісні струмочками, річечками, джерельцями. Любили квіточки, плели з них віночки, прикрашались ними, мов діти. А Осінь і Зима, віддавали перевагу спокою, любили поспати.

Тож хоч і були вони рідними сестрами, та не могли між собою мирно лагодити.
В той час, коли Літо вирувало, співало з птахами, купалося з гомінкими дітками в ставках, у річках – Осінь спала. Її спокій занадто дратував отой пташиний спів. Отож, коли прийшла черга її природного володіння – вона вирішила звести рахунки з птахами, віддячити їм за те, що вони бентежели її сон.
Як тільки-но проснулась – кинулась шукати їх. А ті заховались у своїх гніздечках на деревах поміж листячком і продовжують співати, попробуй но знайди їх отам.
— Ось зачекайте в мене! – грозила їм Осінь і заходилася обривати з дерев усе листя. Покликала вона на допомогу своїх помічників. Своє сонце, свій вітер, вранішні приморозки, тумани.
Перехватить бувало приморозок кору на деревах і ніби за горло стисне стовбур.
Не тече сік до листочків і вони відмирають від спраги, бож і сонце ще припече.
А вітер ніби чекав цього. Дмухнув на листя з такою силою – що воно відірвалось від гілок і злітало на землю. Аж два місяці старалась. Мов завірюха злітало листя аж поки не стали прозорими дерева.
Стало видно як на гілках гойдаються пташині гніздечка. Кинулась до них Осінь – а там і слід простих від пташок. Ніби вітром їх видуло. Примостилась вона сама в отих гніздечках і так їй там сподобалось, що вона ще довго не полишала отих колисочок, а коли підросла у листопаді місяці, то сама усвідомила що вона натворила.
Сумно стало без тих веселих співаночок, зябко без сонячного тепла, як вона накрила товстими осінніми хмарами і помарніло її дивовижне золотаве вбрання. Соромно стало Осені за отакі дії. Занедужала від горя, гірко заплакала і злягла у лісі. Плакала вдень і вночі. Її стогін розносив вітер по лісі, по щілинах,по дахах. Та так госила несамовито, ніби поранений звірюка страшний. Почула його старша сестра Зима. Прилетіла вона на снігових хмарах, накрила сестрицю своєю білою ковдрою, і заколисала змарнілу красуню Осінь аж до наступної пори і спатиме, аж поки батечко Рік не розбуде її в наступний раз.
Наступав кінець осінній владі. Прийшов кінець і моїй казочці…
Сашко, що заслухався, раптом стрепенувся і запротестував:
-Дідусю, а хіба ж ти не знаєш що птахи перед зимою відлітають в теплі краї?.. А дерева готовлячись до зими знімають з себе вбрання?
-Е, любчику мій!.. – сказав я, — знати то знаю, та коли спостерігаєш оцю природну золоту красу, то хочеться поринути в казку, відчути її, передати вам, щоб і ви змогли передати в спадок своїм діткам. Адже кращу картину за оцю, що намалювала природа, здатна намалювати тільки краща матінка-природа! Ось так, любі мої соколята, зрозуміли?..
Повертались до дому мовчки. Я розумів, що кожен з хлопчикв, обмірковував все те, що побачили у лісі…

(Петро Керанчук)

https://www.proza.ru/2009/02/14/583

Казка про Осінь

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.

От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

— Що це святкують?

— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:

— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/590-kazka-pro-osin.html

Казочка про осiнь

Українська осінь — пані особлива. Думаєш, що лагідна, а не норовлива. Слухайте, діти, казочку.
Була собі красуня Осінь. Одного разу приїхав до неї король Вересень свататися.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я танцювати, для тебе танцюватиму, якщо все у золото перетворишь.

Нелегке завдання, але спробував Вересень. І берези, і тополі позолотив, липи тощо. Але не все в його владі — стоять ялинки зеленими, як і були.
— Що?! Я тільки на золоті танцюватиму! А якщо ти не зміг, то йди геть!
Тільки но Вересень за поріг, вже інший кавалер стукає у двері. То король Жовтень завітав.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я співати, для тебе заспіваю, якщо ти усіх ревунів та пискунів проженеш, заважають вони мені.
Став Жовтень птахів лякати, звірей у барлоги та нори заганяти. Начебто тихо стало. Тут, як на гріх, синиця зацвірінькала, неполохлива пташка виявилася.
— Що?! Я тільки у тиші співатиму! А якщо ти не зміг тишу забеспечити, то йди геть!
Через деякий час король Листопад прознав про Осінь та вирішив спробувати щастя.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я малювати, тобi свого портрета намалюю, якщо зробиш усе біліше крейди.
А у Листопада сніга обмаль, де-не-де притрусить, ще й притупне чобіточком. Все у плямах і вийшло.
— Що?! Я тільки на білому малюватиму! Йди геть!
А Листопад обурівся, забрав свій сніг, ще й листя прихопив як відшкодування моральної шкоди.
І ось залишилася Осінь як та стара біля розбитого корита. Лише голі вітки, вітер та холоднеча. Одне добре, що синиця незлоблива, не покинула дурепу, та ще й ґав та горобців із собою привела. Так і цвірінькає Осiнь з ними.

http://klasnaocinka.com.ua/uk/article/kazochka-pro-osin.html

Оповідання про осінь та природу восени для дітей

Осінній вітер

Оповідання про осіньОповідання про осіньОсінній вітер… Невидимий, але відчутний рух холодних, повітряних струменів. Рояться осінні хмари, то нависаючи, то їдучи громадами над головою. Верхівки дерев зітхають по-особливому. Осінній вітер розгойдує їх, не шкодуючи сил, а хмари, здається, ось-ось зачеплять їх за живе. Граціозна осика вже не може похвалитися своєю красою. Листя її місцями червоне, місцями іржаве, жалібно тріпоче на вітрі.

— Стривай ти, вітре, не квап зиму. Дай насолодитися осінньою природою, хоч і не пахучою, але по-своєму прекрасною!

Осіння рапсодія

Закінчилося літо. Осіння природа урочиста, барвиста, але вона не радіє. Адже попереду зима, а значить — холоди, морози, хуртовини. Небо — бліде, з таким відтінком, якого не побачиш в літній період. Ягоди вже поховалися, а гриби, якщо й трапляються, то тільки найвитриваліші. Берези та осики красуються в нових нарядах: берізки — в золотих, а осики — у червоних. Для дерев настає особлива пора, поки вони ще гарні, намагаються привабити всіх яскравою палітрою осінніх фарб.

У лісі, звичайно, красиво, але чогось не вистачає. Бракує птахів, що виспівували б від сходу до заходу сонця. Вони полетіли в теплі краї.

Сонце не дарує своє спекотне серце, воно лише все висвітлює навколо. Вітер дме без перерви, він скучив за осіннім привіллям.

— Мадам Осінь! Ми раді твоєму приходу. Раді тому, що ти з’явилася вчасно. Ти прибрала з полів запашні, золотисті хліба, погосподарювала на луках, спорудила копиці сіна. Ти підняла зграї птахів високо в небо, і вони, згрупувавшись у гострі косяки, вирушили в теплі краї. Їм поки нічого робити на батьківщині. Скоро сніги заметуть все.

Осінній карнавал

Веселиться осінь. Її карнавал уже почався. Він закружляв у вихорі листя — червоне й жовте, сухе й підмокле. На карнавалі завжди цікаво. Можна побігати наввипередки з холодним осіннім вітром, пограти в футбол з листям, що шелестить під ногами.

Можна пострибати на м’якому моху. Навіть є можливість пограти в хованки. З ким? Ну, звичайно, з грибами. Хто хитріший? Заховані під листя, хвою гриби чи люди, що прогулюються лісом з кошиками? У виграші, швидше за все, як ті, так і інші.

Осінній карнавал — він для тих, хто любить осінь. Полюбляє її невигадливу красу, дивовижну прохолоду, а часом, дзвінку тишу.

— Пані Осінь! Побудь з нами довше! Не віддавай поки що свою чарівну паличку білосніжній красуні Зимі, ми ще встигнемо померзнути, встигнемо приміряти зимові наряди.

Осінь, хоровод і дружба

Жила-була Осінь. Вона дуже сумувала, що у неї немає друзів. Одного разу вона вирішила, що їй треба знайти собі друга. Сонечко вже гріло слабо, але намагалося весь час бути на небосхилі, не ховатися за хмаринку. Воно запримітило, що Осінь сумна.

— Ти чому сумуєш, Осінь? – запитало Сонечко.

— Тому що у мене немає друзів, – відповіла Осінь.

Почув їхню розмову Вітер.

— Давай з тобою дружити, Осінь, – запропонував Вітер.

Але Осінь вважала, що Вітер сам по собі та з ним не може бути дружби.

— Для дружби немає перешкод, – сказав Вітер і сильно махнув крилом. З дерев посипалося золоте та багряне листя, воно закружляло у веселому хороводі, та разом з ним пританцьовувала й Осінь. З того часу Осінь і Вітер подружилися, та й дотепер разом.

Як Осінь у хованки грала

Якось раз Осінь грала з Вітром у хованки. У лісі сховатися є де, тому гра йшла захопливо та весело. Але ось Сіра Хмарка на щось розсердилася і послала затяжний дощ. Скрізь стало сиро та слизько. Осінь і Вітер втратили інтерес до гри. Вони подумали, що Сірій Хмарці стало заздрісно, що її не беруть у гру, ось вона й надулася. А Осінь сказала Вітру: «Наступного разу ми обов’язково запросимо грати й хмаринки». А Сіра Хмарка взяла та й перетворилася в блакитну хмарку, яких на небі багато. Шукай її тепер!

Розумна ворона

Непомітно підкралася осінь. Першого вересня діти пішли в школу. З портфелями, ранцями; усміхнені, задоволені. По дорозі в школу вони весело перемовляються, жартують.

Дітям потрібно перетнути проїжджу частину, добре, що неподалік є пішохідний перехід. Жарти на час припинилися. Діти акуратно переходять дорогу. За цим дійством уважно спостерігає ворона, яка перебуває неподалік.

Подивившись, як діти впевнено перетинають білі смужки, ворона про щось замислилася. Коли хлопці вже перейшли дорогу, ворона вирішила повторити їхній шлях. Впевненим кроком вона перетнула дорожню розмітку та відправилася далі, слідом за дітьми. Автомобілі при цьому стояли. Вони чекали, коли ж незвичайний пішохід перейде дорогу.

«Як шкода, що у мене немає такого великого білого банта, як он у тієї дівчинки. Через нього мене точно не пустять до школи », – скоріш за все саме так думала ворона.

Дивіться також:

Казка про осінь

Твір-опис на тему «Осінь-чарівниця»

Твір на тему «Щедра осінь»

Твір-роздум на тему «Осінь»

Твір «Золота осінь»

Твір-опис осені

Твір-мініатюра «Осінь»

Твір «Барви осені»

Твір на тему «Чарівна осінь»

Твір на тему «Осінь за вікном»

Твір «Прийшла осінь»

10 осінніх мультфільмів для дітей

Восени дітям важко перебудуватися на новий режим і відмовитися від думки, що літо закінчилося. Наступаючий  холод змушує нас кутатися в кілька шарів одягу, носити шарфи і шапки, менше гуляти і більше проводити час вдома.

Читайте також: Осінні книги для дітей

Часом дітям осінь здається цілою катастрофою: канікули закінчилися, почалася щоденна рутина і ранні підйоми. Але ж осінь – це ще й золоте листя, затишні сімейні вечори, нові книги, вироби, гумові чоботи і калюжі. Якщо дитина не помічає, що осіння пора року теж може бути радісною,  варто показати їй всі її багатства.

Допомогти в цьому можуть і старі добрі мультфільми:

Мудрі казки. Осінні турботи

Тітонька Сова розповідає про осінні турботи та ведмедика Иха, як він приклеював листочки що опадають)


Осінні кораблі

Зворушливий мультфільм про Їжачка, який мріяв про своє море з кораблями. Він дуже боїться залишитися взимку один, тому набирає в озері воду і несе до себе додому шматочок моря.


Казка про осінь | Цариця осіннього лісу

Як знайти справжніх друзів? Що робити коли ти маленький та беззахисний? Як стати сильним та хоробрим? Де живе цариця Осіннього Лісу? Про усе це можна дізнатися, якщо подивитися казочку українською мовою про кмітливого, але дуже полохливого зайчика.


Рекс восени

Прийшла осінь і у пса Рекса з’явилося дуже багато справ. Добродушний Рекс всім намагається допомогти.


Листопадничок

Восени у зайчихи народилися зайченята. Таких зайчат називають листопаднички. У мультфільмі розповідається про один з таких зайчат, який дізнається, як ліс готується до зими.


Казка про чужі фарби

Історія про чарівного чоловічка-осінника. Все літо осінники трудяться і збирають фарби для осені. Але одного разу хлопчик Кузьма відібрав у осінника відерце з фарбами.


Осіння рибалка

Осіння історія про те, як ведмежата пішли на риболовлю. Спочатку вони витягли місяць, потім зірки. Тоді вони вирішили порибалити на кленовий листок і зловили справжнє сонечко.


Загадки про осінь для дітей

Дитячий розвиваючий мультфільм про осінь в формі загадок. Слухай і відгадуй!


Осінь 🍁 Лунтік 🌧Добірка

Після спекотного літа, настала осінь! А з ними нові пригоди улюблених героїв.


Мі-мі-мішки – Осінній збірник мультиків про Кешу, Тучку, Лисичку і Ципу

Нова збірка мультиків про Кешу, Тучку, Лисичку і Ципу. У цій добірці дізнаємося, як боротися з осінньою депресією, як краще збирати гриби і листя, що робити, якщо за вікном йде дощі та ще багато цікавих ідей від Кеші та Тучки!

 

Якщо у Вас є новини, питання, пропозиції щодо співпраці – пишіть на [email protected]

Казка про осінь

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

—  Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

—  Що це святкують?

—  Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:

—  Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

 

Помоги другим! Жми

< Предыдущая   Следующая >

Казка про осінь – читати онлайн

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

— Що це святкують?

— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:

— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Казка про осінь — Казки про осінь

    Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.
    Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:
    — Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.
    Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
    От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:
    — Що це святкують?
    — Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!
    Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:
    — Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!
    Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:
    — Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.
    Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
    Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *