§ 14. Форми земної поверхні та рельєф України » Народна Освіта
Пригадайте:1. Що таке рельєф? 2. Які існують основні форми рельєфу на суходолі? 3. Що таке абсолютна та відносна висоти точок? 4. Як визначити за фізичною картою абсолютну висоту точок? 5. Якими бувають рівнини й гори за абсолютною висотою?
Форми земної поверхні. Неоднакові абсолютні висоти земної поверхні зумовлюють наявність на нашій планеті різних форм рельєфу.
Форми рельєфу — нерівності земної поверхні, сукупність яких утворює рельєф. За розмірами розрізняють форми рельєфу планетарні (найбільші), основні (великі) та дрібні.
Планетарними формами рельєфу Землі є материки й западини океанів. Вони сформувалися під впливом внутрішніх процесів. В їх межах виділяють основні форми рельєфу. На суходолі це рівнини і гори. Основні форми рельєфу виникли завдяки переважній дії внутрішніх процесів, але й за участю зовнішніх. Основні форми рельєфу нашої планети показані на фізичній карті.
Дрібні форми рельєфу формують зовнішні процеси. До них належать, зокрема, яри, балки, зсуви, бархани, дюни та інші.
Рельєф земної поверхні вивчає наука геоморфологія (від 17)611. «гео» — земля та «морфо» — форма). Складником цієї науки є орографія (від грец. «орос» -гора та «графіо» — пишу), яка вивчає розташування форм рельєфу, їхні розміри та висоту. На основі даних орографії складають фізичні карти.
• Загальний план будови поверхні України. Сучасний рельєф України неодноразово змінювався й сформувався під впливом взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів протягом кількох мільярдів років. Рельєф — важлива природна умова, яка впливає на освоєння території людиною. Рівнинна поверхня сприяє сільськогосподарському освоєнню земель, будівництву, прокладанню доріг. Гори ж спричиняють певні перепони для розвитку господарства. 95 % поверхні нашої країни становлять рівнини. Україна більшою своєю частиною розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини. Середня висота рівнинної частини — 175 м над рівнем моря, найвища її точка — гора Берда (515 м). Мінімальні відмітки висоти зафіксовані на морських узбережжях: 10-15 м. Східноєвропейська рівнина горбиста. На її поверхні є великі за площею низовини і височини (мал. 32).
• Низовини. 70 % площі України припадає на низовини. Найбільші з них розташовані на півдні, сході та півночі нашої держави.
На півдні простягається Причорноморська низовина (мал. 33). її пересічні висоти становлять 120-150 м. Вона має загальний похил у бік Чорного моря. Тут міститься найнижча точка поверхні України — Куяльницький лиман, дуже солона мілководна водойма, що лежить на 5 м нижче рівня Світового океану. Поступово Причорноморська низовина переходить у невисоку Північнокримську рівнину, яка ледь досягає 40 м над рівнем моря. її поверхня нахилена в бік затоки Сиваш Азовського моря.
Лівий берег Дніпра займає велика Придніпровська низовина. Середні висоти тут коливаються від 50 до 170 м. Поверхня має похил у бік русла Дніпра. Низовина полого-хвиляста. Вона зазнала великого впливу діяльності давнього льодовика і річок. Частиною Придніпровської низовини є Полтавська рівнина, де місцями збереглися байраки, окремі болота й ділянки цілинного степу.
У північній частині України простягається заболочена Поліська низовина (мал. 34). її середні висоти становлять 150-200 м. Поверхня має слабкий ухил із заходу на схід у бік долини Дніпра. Низовина переважно плоска, сформована наносами талих вод льодовика та ерозійно-акумулятивною діяльністю річки Прип’ять і її приток. Де-не-де рівнинність поверхні порушують окремі підвищення. Це виступи твердих кристалічних гірських порід Українського щита. Найбільший з них — Словечаисько-Овруцький кряж, який сягає висоти 315 м.
На крайньому заході України лежить невелика за площею Закарпатська низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Поверхня її плоска з незначним похилом у бік річки Тиси. Пересічні висоти становлять 100-120 м. Окремі підвищення трапляються в районі міста Берегова. Тут пагорби досягають висоти 309 м. За своєю природою — це згаслі вулкани.
Завдання:1. Знайдіть на фізичній карті України зазначені у тексті низовини. Підпишіть їхні назви на контурній карті. 2. Визначте, як
narodna-osvita.com.ua
§ 17. Формування рельєфу. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини » Народна Освіта
ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!
Основні форми рельєфу та їхнє походження.
Чим зумовлене переважання на території України рівнин?
І Формування рельєфу. Рельєф території формується в результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) рельєфотвірних чинників і процесів. Внутрішні сили Землі проявляються, зокрема, у русі літосферних плит, у проникненні речовини мантії в земну кору і виливі її на поверхню. Під дією ендогенних процесів сформувалися великі форми земної поверхні — материки і западини океанів, гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини. Зовнішні рельєфотвірні чинники (екзогенні процеси) діють на поверхні Землі. Це робота вітру, діяльність океанів і морів, TeKy
Внутрішні і зовнішні сили діють одночасно. При цьому внутрішні сили в основному створюють великі форми рельєфу, а зовнішні здебільшого їх руйнують. Формування рельєфу відбувається безперервно: змінюються обриси гір, вирівнюються пагорби, хоч і дуже повільно, але змінюються навіть обриси материків.
І Типи рельєфу за походженням. Поверхня кожної з великих форм рельєфу далеко не однорядна. І на рівнинах, і в горах можна натрапити на безліч дрібніших форм рельєфу. Вони також є наслідком безперервної взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Саме під одночасним впливом таких сил і виникає закономірне утворення й розташування форм рюльє-фу на певній території — геоморфологічна будова.
Типи рельєфу України безпосередньо пов’язані з тектонічними структурами і геологічною будовою її території. Крім того, на їхнє утворюння дуже сильно вплинули й зовнішні чинники — кліматичні прюцеси, діяльність поверхневих і підземних вод тощо.
Вулканогенні типи рельефу виникли внаслідок вулканічної діяльності. Такі форми рельєфу трапляються в Криму, наприклад згаслий вулкан Карадаг, гори Аюдаг і Кастель. Вулканогенні типи рельєфу є також і в Карпатах. І не тільки у Вулканічному хребті, а й на Закарпатській низовині. Так, в околицях міста Берегове Хустського району, де колись діяли вулкани, тепер височать численні горби (мал. 34).
На Керченському півострові вулканогенні форми рельєфу пов’язані з діяльністю грязьових вулканів (мал. 35). Ix тут понад п’ятдесят, переважно невеликих горбів заввишки інколи лише 1-2 м. Подекуди вони повільно зростають завдяки грязі, що стікає схилами грязьової сопки. Однак деякі вулкани згаслі і мають вигляд округлих невеликих прогинів, які нагадують казани. Найбільшим грязьовим вулканом Керченського півострова і всієї України є Джау-Тепе (у перекладі з тюркської — «ворожа вершина»). Його абсолютна висота становить близько 120 м, а відносна — 60 м.
Грізний «бруднуля». Грязь не завжди спокійно виливалася з жерла Джау-Тепе. Траплялися і катастрофічні виверження цього вулкана. Так, 1914 р. він нагадав про себе страшенним гуркотом, який було чути на відстані до 10 км, і стовпом чорного диму, що здіймався до хмар. Разом із гряззю, потужні потоки якої (завширшки до 2 м) виливалися на відстань 500 м, вулкан викидав великі, у зріст людини, брили.
Денудаційні типи рельефу (від лат. denudatio — оголення) утворилися внаслідок руйнування гірських порід і перенесення їхніх уламків з підвищених форм рельєфу. Активну участь в утворенні денудаційного типу рельєфу відіграють води, лід, вітер. Саме завдяки їм такий тип рельєфу виник, зокрема, у Кримських горах, де поширені куести — пасма з асиметричними схилами. Денудаційний тип рельєфу характерний і для Карпат, а також багатьох височин України, де виникли численні пагорби-«останці», пасма, вали, уступи тощо. Так, наприклад, на Подільській височині майже на 200 км простягаються Товтри — горбисте пасмо (мал. 36). Це залишки бар’єрних рифів давнього моря на зразок сучасного Великого
narodna-osvita.com.ua
ОСНОВНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ ЗЕМЛІ. РІВНИНИ
ОСНОВНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ ЗЕМЛІ. РІВНИНИ
Мета: поглиблення та систематизація знань про форми рельєфу земної поверхні; розвиток первинних умінь характеризувати географічне положення рівнин на фізичній карті та складати їх комплексну характеристику; формування пізнавального інтересу, навичок колективної творчості та взаємодопомоги.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: фізична карта півкуль, фізична карта України, атласи, підручники, фотокартки гір та рівнин.
Опорні поняття: нерівності поверхні, земна кора, материк, океан, гори, рівнини.
Базові поняття: рельєф, форми рельєфу, типи рівнин, географічне положення рівнин.
ЗМІСТ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань і вмінь
1. Прийом «Інтелектуальна розминка» — «Шпаргалка»
Учитель ставить запитання, відповідаючи на які, учні користуються підготовленою вдома «шпаргалкою».
• Назвіть процеси, що належать до зовнішніх.
• Що таке вивітрювання?
• Які види вивітрювання вам відомі?
• Наведіть приклади фізичного, хімічного та органічного вивітрю-вання.
• Що таке ерозія?
• Які види ерозії ви знаєте?
• Які негативні явища можуть виникати в результаті водної та вітрової ерозії?• Яким чином можна зменшити або запобігти негативним наслідкам водно-ерозійних та еолово-ерозійних процесів?
2. Прийом «Корова» (робота в групах)
Члени групи загадують одне з понять, пов’язаних із зовнішніми процесами, та без слів зображують його.
3. Прийом «Географічна мозаїка»
Учитель пише на дошці набір слів, з яких потрібно скласти речення. Наприклад:
Нерівності, рельєф, все, поверхня, земна, це.
Гори, основні, рівнини, рельєф, форми, це.
IIІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Прийом «Проблемне питання»
На попередніх уроках теми «Літосфера» ми вивчали внутрішні та зовнішні процеси, діяльність яких порівнювали з невтомними руками скульптора. А якими ж є результати роботи цього скульптора? Це різноманітність форм поверхні нашої Землі. Вам уже відомо, що сукупність нерівностей земної поверхні називають рельєфом. Як утворюються різні форми рельєфу? Чому одні ділянки простягаються на сотні й тисячі кілометрів рівними просторами, а інші — підносяться вгору у вигляді гострих піків? Шукати відповіді на ці питання ми з вами будемо протягом кількох уроків. Сьогодні ми вивчимо особливості форм рельєфу, зовнішній вигляд яких усім добре відомий, адже саме вони становлять переважну частину поверхні України. Йдеться про рівнини.
IV. Вивчення нового матеріалу
Розгорнутий план етапу
Рельєф. Основні форми рельєфу. Складання схеми на дошці та в зошитах (див. схему на с. 110).
2. Рівнини та їх класифікація.
а) Робота з підручником.
Завдання 1. Знайдіть у тексті параграфа та запишіть поняття «рівнини».
Завдання 2. За якими ознаками класифікуються рівнини? Складіть відповідні схеми та випишіть назви рівнин у зошити.
б) Робота з атласом.
Завдання. Знайдіть назви рівнин на фізичних картах світу та України.
в) Прийом «Мандрівка» (робота в парах).
Завдання. Складіть характеристику географічного положення рівнини. (Учитель розподіляє по групах великі рівнини світу.)
План характеристики географічного положення рівнин
1. Назва.
2. Середні висоти.
3. Між якими паралелями та меридіанами розташована.
4. Приблизна протяжність з півночі на південь та із заходу на схід.
5. З якими географічними об’єктами межує.
6. Процеси, які, на вашу думку, сприяли утворенню цієї рівнини.
V. Закріплення вивченого матеріалу
Альтернативні варіанти
1. Прийом «Міні-практикум»
Позначення на контурній карті великих рівнин світу.
2. Прийом «Географічна розминка» — «Світлофор»
Учитель ставить запитання за картою, учні картками сигналізують про засвоєння матеріалу.
1*. Прийом «Творча лабораторія» (продовження роботи в групах)
Завдання. Зіставте карти «Будова земної кори» та «Фізична карта світу» та визначте, які форми рельєфу відповідають давнім платформам. Результати занесіть у таблицю. Зробіть висновки.
Платформи | Форми рельєфу |
VII. Підсумок уроку
Прийом «Прес-конференція»
Учні самостійно підбивають підсумки роботи на уроці, називають основні поняття, з якими познайомилися, шляхи утворення рівнин тощо.
VIII. Домашнє завдання
• Опрацювати параграф підручника.
• Позначити на контурній карті України рівнини.
• Скласти кросворд, використовуючи назви рівнин.
• Об’єднатися в групи, принести аркуші паперу, маркери.
Додатковий матеріал до уроку
• Найбільша низовина на Землі — Амазонська в Південній Америці. Її площа — понад 5 млн км2. А найвище плоскогір’я — Тібетське. Середня висота його становить 4875 м, водночас тут є численні гірські пасма, які підносяться на висоту до 6–7 тис. м над рівнем океану.
vseosvita.ua
Основні форми рельєфу
Гори і рівнини межах суші земна кора складається з різноманітних тектонічних структур, які більш-менш відокремлені одна від одної, і відрізняються від суміжних ділянок геологічною будовою, складом, походженням і віком гірських порід.
Для кожної тектонічної структури властива певна історія рухів земної кори, її інтенсивність, режим, накопичення, прояви вулканізму і інші особливості.
Характер рельєфу поверхні Землі тісно пов’язаний з цими тектонічними структурами, і зі складом гірських порід, які їх утворюють.
Тому найголовніші області Землі з однорідним рельєфом і близькою історією свого розвитку – так звані морфоструктурні області – прямо відображають основні тектонічні структурні елементи земної кори.
Процеси на земній поверхні, які впливають на головні форми рельєфу, утворені внутрішніми, тобто ендогенними процесами, також тісно пов’язані з геологічними структурами.
Окремі деталі великих форм рельєфу формують зовнішні, або екзогенні, процеси, послаблюючи або посилюючи дію ендогенних сил.
Ці деталі великих морфоструктур називаються морфоськульптура. За розмахом тектонічних рухів, за їх характером і активності розрізняють дві групи геологічних структур: рухомі орогенні пояса і стійкі платформи.
Також вони відрізняються товщиною земної кори, її будовою та історією геологічного розвитку. Рельєф у них також різний – це різні морфоструктури.
Рівнинні території різного типу з малими амплітудами рельєфу властиві платформам. Рівнини виділяють високі (Бразильська – 400-1000 м абсолютної висоти, тобто висоти над рівнем моря, Африканська) і низькі (Російська рівнина – 100-200 м абсолютної висоти, Західно-Сибірська рівнина).
Більше половини всієї площі суші займають морфоструктури платформних рівнин. Для таких рівнин характерний складний рельєф, форми якого утворилися в ході руйнування висот і перевідкладення матеріалів їх руйнування.
На великих просторах рівнин, як правило, оголюються одні і ті ж шари гірських порід, а це зумовлює появу однорідного рельєфу.
Серед платформних рівнин розрізняють молоді і стародавні ділянки. Молоді платформи можуть прогинатися і вони більш рухливі. Древніх платформ властива жорсткість: вони опускаються або піднімаються як єдиний більший блок.
4/5 поверхні всіх рівнин суші припадає на частину таких платформ. На рівнинах ендогенні процеси проявляються у вигляді слабких вертикальних тектонічних русі. Різноманітність їх рельєфу пов’язано з поверхневими процесами.
Тектонічні руху так само на нах впливають: на що піднімаються ділянках переважає денудація, або процеси руйнування, а на ділянках, які знижуються, – акумуляція, або накопичення.
З кліматичними особливостями місцевості тісно пов’язані зовнішні, або екзогенні, процеси – робота вітру (еолові процеси), розмивання поточними водами (ерозія), растворітельних дії підземних вод (докладніше про підземні води дивіться в цій статті) (карст), змивання дощовими водами (делювіальні процеси) та інші.
Рельєф гірських країн відповідає орогенним поясам. Гірські країни займають більше третини площі суші. Як правило, рельєф цих країн складний, сильно розчленований і з великими амплітудами висот.
Різні типи гірського рельєфу залежать від гірських порід, які їх складають, від висоти гір, від сучасних особливостей природи району та від геологічної історії.
У гірських країнах зі складним рельєфом виділяються окремі хребти, гірські масиви і різні міжгірські зниження. Гори утворені зігнутими і нахиленими шарами порід.
Сильно зігнуті в складки, зім’яті гірські породи перемежовуються з магматичними кристалічними породами, в яких відсутня слоеность (базальт, ліпарит, граніт, андезит і т. П.).
Гори виникли в таких місцях земної поверхні, які піддалися інтенсивному тектонічному підняття. Цей процес супроводжувався зминанням шарів осадових порід. Вони розривалися, розтріскувалися, згиналися, ущільнювалися.
З надр Землі крізь розриви піднімалася магма, яка остигала на глибині або виливалася на поверхню. Неодноразово відбувалися землетрусу.
Освіта великих форм рельєфу суші – низовин, рівнин, гірських хребтів – перш за все, пов’язано з глибинними геологічними процесами, які формували земну поверхню протягом усієї геологічної історії.
Під час різних екзогенних процесів утворюються чисельні і різноманітні скульптурні або дрібні форми рельєфу – тераси, річкові долини, карстові провалля, і т. Д …
Для практичної діяльності людей має дуже велике значення вивчення великих форм рельєфу Землі, їх динаміки і різних процесів, які змінюють поверхні Землі.
« Що таке рельєф? Вивітрювання гірських порід – коротко »moyaosvita.com.ua
|
Рельєфом називають сукупність нерівностей поверхні Землі, які відрізняються за висотою над рівнем моря, походженням, іншими характеристиками. Наявністю таких нерівностей обумовлений унікальний вигляд різних регіонів нашої планети. Формування рельєфу відбувається під впливом як внутрішніх (тектонічних), так і зовнішніх сил. Тектонічні процеси провокують появу великих нерівностей поверхні, таких як гори, плоскогір’я, тощо, а зовнішні сили, навпаки, руйнують їх і створюють більш малі форми рельєфу, наприклад, долини річок, бархани, яри, тощо. Форми рельєфуВсі існуючі форми рельєфу умовно ділять на опуклі (гірські системи, вулкани, пагорби, тощо) і увігнуті (річкові долини, балки, западини, яри, тощо), а також горизонтальні та похилі поверхні. Їх розміри варіюють у широких межах: від декількох десятків сантиметрів до сотень і тисяч кілометрів. В залежності від величини вчені виділяють планетарні, макроформи, мезо-та мікроформи рельєфу земної поверхні. Планетарні форми включають виступи материків і западини океанів. У цьому відношенні материки і океани виступають антиподами. Приміром, Антарктика розташована навпроти Північного Льодовитого океану, Австралія — проти Атлантичного, Північна Америка — навпроти Індійського. Глибини океанічних западин істотно відрізняються. Середня глибина дорівнює 3,8 км, а максимальна в Маріїнській западині — 11, 022 км. Знаючи, що висота найвищої точки суші (гори Джомолунгми) складає 8,848 км, можна легко визначити, що амплітуда висот на Землі досягає приблизно 20 км. Глибина більшої частини океану становить від 3 до 6 км, а висота суші зазвичай менше 1 км. Глибоководні западини і високі гори становлять не більше 1% поверхні Землі. Також сильно відрізняється середня висота материків над рівнем моря: Євразії — 635 м, Північної Америки — 600 м, Південної Америки — 580 м, Африки — 640 м, Австралії — 350 м, Антарктиди — 2300 м. Таким чином, середня висота суші дорівнює 875 м. Рельєф океанічного дна включає материкову мілину (шельф), материковий схил, ложе океану. Головними складовими рельєфу суші є рівнини і гори, що формують макрорельєф земної поверхні. |
geografya.ru
Форми рельєфу поверхні Землі
Контрольна робота
на уроках: Землезнавство і краєзнавство
на тему: Форми рельєфу поверхні Землі
План
1. Класифікація рельєфу: генетичні, морфологічні
2. Основні форми гірського рельєфу
3. Рівнини
4. Рельєф океанічного дна
1. Класифікація рельєфу: генетичні, морфологічні
Під рельєфом маються на увазі різні нерівності або сукупність форм горизонтального і вертикального розчленування земної поверхні. Рельєф відіграє величезну роль у формуванні ландшафтів. Від рельєфу залежать характер стоку, мікроклімат, розподіл грунтово-рослинного покриву і так далі. У свою чергу і рельєф змінюється під впливом цих факторів. Будь-які форми рельєфу, від окремої купини до гірського хребта, не залишаються незмінними. Вони створюються і знищуються різноманітними і безперервними процесами, які діють на Землі.
Різноманітні форми рельєфу класифікуються у двох напрямках: по морфологічному та генетичному ознаками.
За морфологічною класифікацією до уваги приймаються зовнішні ознаки і розміри форм рельєфу без оцінки їх походження і взаємозв’язку.
Ця класифікація застосовується в топографії і картографії, оскільки на топографічних картах в першу чергу відображаються зовнішні контури і розміри різних форм рельєфу. Морфологічної класифікацією користуються при першому знайомстві з формами рельєфу в початковій школі.
Генетична класифікація форм рельєфу виробляється на основі врахування їх генезису (походження), віку, взаємозв’язку і динаміки. Ця класифікація дає можливість розглядати форми рельєфу, узагальнюючи їх в генетичні ряди. Споріднені форми можуть бути не схожі за зовнішніми ознаками, але вони представляють ланки одного ланцюга, хоча і знаходяться на різних стадіях свого розвитку. Наприклад, маленька промоїна, яр та хмари дуже різні за зовнішнім виглядом і розмірами, але всі вони є різним стадіями розвитку форми, обумовленої водно-ерозійним процесом.
Ні морфологічний, ні генетичний принцип класифікації не може бути цілком «самостійним». Будь-які форми рельєфу пов’язані з самими різними процесами. Коли говорять, наприклад, про карстових або льодовикових формах рельєфу, то цим підкреслюють лише переважну роль якого або фактора. Будь-яка форма рельєфу — результат сукупної діяльності багатьох природних процесів.
За морфологічною ознакою самим елементарним є розподіл поверхні суші на гори і рівнини. Усередині тих і інших є свої мікро-, мезо-та макроформи, а також позитивні (опуклі) і негативні (западини) форми.
Найважливіші позитивні форми — це пагорб, гора, хребет, нагір’я, плоскогір’я, плато.
Найважливіші негативні форми — це лощини, промоїни, яри, різні долини і улоговини, каньйони та інші.
Рельєф, який повністю залежить від геологічної будови — від складу гірських порід, форм залягання їх шарів — називається структурним. В останні роки у формуванні рельєфу величезну роль починає грати чоловік. Наприклад, видобуток вугілля відкритим способом призводить до формування ярів, створення шляхів сполучення в горах призводить до зміни вигляду гірських країн. Все це сприяє формуванню антропогенного рельєфу.
Тверда земна поверхня має нерівності різного порядку. Найбільші (планетарні) форми рельєфу — це океанічні западини і материки. Вони є основними елементами рельєфу земної поверхні, що виникають в процесі утворення і нерівномірного розвитку земної кори, і відповідають материкового океанічному типами її будови. Планетарні елементи рельєфу поділяються на форми рельєфу другого порядку — мегаформи. До них належать гірські споруди і великі рівнини. У межах мегаформ рельєфу виділяють макроформи рельєфу. Це гірські хребти, гірські долини, западини великих озер і т.д. На поверхні макроформ існують мезоформи — форми середньої величини (пагорби, яри) і мікроформи — дрібні форми рельєфу з коливаннями висот у кілька метрів і менше (дрібні бархани, промоїни).
Щоб на плані або карті зобразити рельєф місцевості, необхідно виміряти висоту різних ділянок нашої Землі. Абсолютною висотою називають перевищення точки земної поверхні по схилу над рівнем моря. У Республіці Білорусь, як і в Російській Федерації, абсолютна висота відраховується від рівня Балтійського моря, прийнятого за 0 метрів. У місті Кронштадті, розташованому на одному з островів у Балтійському морі, розташовується футшток — рейка з діленнями. Абсолютна висота відраховується від нуля цього футштока. Ця висота може бути позитивною і негативною. Якщо точка лежить вище рівня моря, то її висота вважається позитивною (пагорби, височини, гори), а якщо нижче — негативною (океанічні западини). Негативну абсолютну висоту можуть мати і точки на суші (Прикаспійська низовина). На планах і картах абсолютна висота позначається крапкою, біля якої позначають число метрів. Таке позначення називається відміткою висоти. Різниця абсолютних висот точок показує відносну висоту, тобто перевищення однієї точки земної поверхні відносно іншої.
У різних частинах Світового океану, хоча всі вони з’єднуються як сполучені посудини, рівні не однакові. Так, рівень океану біля Кронштадта вище, ніж рівень вод Тихого океану біля Владивостока на 1,8 метрів. Причин цього кілька, одна з них пов’язана з процесами, що відбуваються під час припливів і відливів. Для практичних цілей користуються середнім багаторічним рівнем, який приймається за вихідний рівень.
2. Основні форми гірського рельєфу
Частина земної поверхні, високо підняті над рівнинами і сильно розчленовані, називаються горами. Від прилеглих рівнин вони відмежовані чіткою лінією підошви або мають передгір’я — перехідну смугу з меншими, ніж у гір, висотами.
Гори дуже різноманітні. Найчастіше вони утворюють гірські країни, в яких можна знайти вершини — окремі гори, помітно підносяться над загальним рівнем гірської країни. Наприклад, Ельбрус на Кавказі, Джомолунгма в Гімалаях, Білуха на Алтаї. У Саянах, Забайкаллі, на Далекому Сході гори часто мають конічну форму із згладженою або скелястій вершиною. Такі гори називаються сопками. Особливі гори, що утворилися в результаті тривалого руйнування, називаються дрібносопковиком і зустрічаються, наприклад, в Центральному Казахстані. Для нього характерні безладно розкидані сопки і невеликі пасма різної форми, іноді зі злегка загостреними вершинами і широкою основою, відносною висотою 50 — 100 метрів. Їх поділяють широкі плоскі котловани, нерідко зайняті озерами, чи долини.
Для рельєфу гірських країн типові гірські хребти — витягнуті на великі відстані гірські споруди з добре вираженою віссю у вигляді єдиної лінії вододілу, уздовж якої згрупувалися найбільші висоти. У гірського хребта два схили, вони часто несиметричні, нерідко різної крутизни. Наприклад, у Уральських гір східний схил крутий, а західний пологий, що пояснюється історичним розвитком цієї гірської країни. Вершинна частина хребта називається гірським гребенем. Залежно від віку гірської країни і від її геологічної будови він буває різним: вершини молодих гір найчастіше гострі, покриті льодовиками, а у старих — округлені і платоподібні. Широкі зниження з пологими схилами називаються гірськими перевалами. Якщо гірський хребет не високий, має м’які, округлі обриси вершин, то він називається гірським кряжем. Зазвичай це залишки зруйнованих древніх гір. Наприклад, Тіманський кряж, Єнісейський кряж і інші.
Слабо розчленоване гірське підняття з чітко вираженою підошвою, приблизно однаково витягнуте в довжину і ширину, називається гірським масивом. Наприклад, плато Путорана у Східному Сибіру. Область перетину двох або декількох гірських хребтів називається гірським вузлом. Зазвичай гори в гірських вузлах високі, важкодоступні. Прикладом може служити гірський вузол Табин-Богдо-Ола на Алтаї. Гірські хребти, єдині за походженням, розташовані в єдиному порядку, складають гірські системи. Знижені околиці таких гірських систем називають передгір’ями. Багато гори Африки мають плоскі вершини і круті або ступінчасті схили. Такі гори називаються столовими горами. Виникають вони найчастіше при розчленуванні поточними водами пластових рівнин, вершини у таких гір утворені міцними відкладеннями. Постійне покриття снігом вершини гір називаються білками (Алтай), а оголені вершини, розташовані вище меж рослинності, — гольцями, які зазвичай мають куполоподібну форму.
По висоті гори діляться на три групи:
Низькі гори, або низькогір’я. Абсолютна висота їх приблизно дорівнює 800 -1000 метрів. Такі гори зазвичай мають м’які округлі обриси, у них слабо виражена висотна поясність. Це, наприклад, Казахський дрібносопковик, Північний Урал, відроги Тянь-Шаню, окремі хребти Закавказзя.
середньовисокі, гори чи середньогір’ї. Вони мають абсолютну висоту до 2000 метрів. Ці гори так само, як правило, мають пологі обриси, округлі вершини. Часто вони густо вкриті лісами, мають пологі схили, вкриті пухкими відкладеннями — продуктами вивітрювання. Такі гори піднімаються вище снігової лінії, тому їх вершини рідко покриті снігом. Вкрай рідко ці гори мають гострі піки, вузькі і зазубрені гребені (Урал, Хібіни, гори Нової Землі).
Високі гори, або високогір’ї. Абсолютна висота цих гір понад 2000 метрів над рівнем океану. Такі гори часто піднімаються вище снігової лінії, і тому їх вершини часто покриті снігом і льодовиками. Вони мають круті схили, у верхніх частинах оголені, тобто не покриті пухкими відкладеннями і позбавлені рослинності. Вершини їх скелясті, багато гострих гребенів і піків (Памір, Гімалаї, Анди, Кордильєри, Піренеї, Альпи, Кавказькі гори, Тянь-Шань і інші).
За походженням гори можна розділити тектонічні і вулканічні. Тектонічні гори виникли в результаті переміщення земної кори. У рухливих зонах земної кори, найчастіше на краях літосферних плит, гірські породи в результаті тектонічних рухів мнуть в складки різної величини і крутизни. Так утворюються складчасті гори. На суші складчасті гори — явище рідкісне, оскільки при підйомі над рівнем моря складки гірських порід втрачають пластичність і починають розламуватися, даючи тріщини зі зміщеннями складчастості. Типові гори цього виду збереглися лише окремими ділянками в Гімалаях, що виникли в епоху альпійської складчастості.
При повторних тектонічних рухах, коли втратили пластичність і затверділі складки гірських порід піддаються розламах на великі блоки земної кори, які піднімаються або опускаються, виникають складчасто — брилові гори. Цей тип характерний для старих гір. Так складчасті гори Алтаю, що виникли в байкальську і Каледонії епохи горотворення, вдруге піддавалися тектонічним рухам у герцинську і мезозойську епохи складчастості. Під час альпійської складчастості вони перетворилися на складчасто — брилові гори, як і багато інших гірських споруди.
Вулканічні гори складені продуктами виверження вулканів, вони мають характерну конічну форму. Розташовані вони, як правило, біля лінії розломів або межі літосферних плит, де і відбувається активний вулканізм.
Вулканічні гори утворюють своєрідні форми при руйнуванні під дією зовнішніх агентів. Тут, як і в інших горах, утворюються потужні накопичення скель, каменів, а по скелях спускаються «кам’яні потоки». Різниця полягає в тому, що «кам’яні потоки» спускаються не тільки по зовнішніх схилах конуса, але і по внутрішніх схилах кратера. Нижче снігової лінії головним руйнівником є дощові потоки. Вони прорізають вибоїни і яри, радіально розходяться від країв кратера по внутрішнім (кратерних) і зовнішнім схилах. Ці вибоїни носять назву барранкосов. Спочатку барранкоси бувають, численні і неглибокі, але потім їх глибина збільшується. У результаті зростання зовнішніх і внутрішніх барранкосов кратер розширюється, вулкан поступово знижується і приймає форму блюдця, оточеного більш-менш піднесеним валом. Після виверження конус вулкана знову піднімається і набуває більш різкі форми.
Ерозійні гори можуть виникнути в результаті розчленування плоскогір’їв і плоских височин річками. Прикладом таких гір можуть служити багато міжрічкові гори Середньо-Сибірського плоскогір’я (Вілюйську, Тунгуський, Ілімськ та інші). Для них характерні столові форми і долини ящікообразного, а іноді і каньйоноподібній типу. Значно частіше гори ерозійного походження спостерігаються в межах среднегорій. Але це вже не самостійні гірські системи, а частини гірських хребтів, що виникли в результаті розчленування цих хребтів гірськими потоками і річками.
Найголовніші фактори, які впливають на гори, що піднімаються вище снігової кордону, — це морозне вивітрювання і робота снігу і льоду. Наявність крутих схилів допомагає продуктів вивітрювання швидко скочуватися вниз і оголювати поверхню кам’яних порід для подальшого вивітрювання. Велику роль у руйнуванні високих гір грають вітри, швидкість яких з висотою сильно зростає. Тому вітри тут здатні здувати не тільки дрібні частинки, але і більш великі уламки.
Різноманітність порід, що складають гори, призводить до нерівномірного вивітрюванню. У результаті ділянки, складені більш міцними породами, виявляються високо піднятими над ділянками, складеними менш міцними породами. При подальшому вивітрюванні високо підняті дільниці приймають форму гострих вершин, піків і скель. Форми рельєфу високогір’я вперше стали вивчатися в Альпах. Тому всі високі гори з гострими вершинами, піками, гострими зубчастими гребенями, снігами, карами і льодовиками стали називати горами альпійського типу.
У горах середньої висоти морозне вивітрювання грає дуже невелику роль. Правда, тут інтенсивніше протікає хімічне і органічне вивітрювання, але площі поширення цього вивітрювання порівняно невеликі, так як схили гір отлоги — продукти вивітрювання залишаються на місці і затримують подальші вивітрювання. Тут найголовнішими руйнівниками є текучі води. Для гір характерна велика кількість річок і всякого роду водотоків. Навіть у пустельних країнах гори завжди багаті водою, тому, що кількість опадів з висотою зазвичай збільшується. Річки гір зазвичай відрізняються великим ухилом своїх русел, бурхливою течією, великою кількістю порогів, каскадів і водоспадів, що обумовлює їх велику руйнівну силу. Це призводить до того, що схили гір прорізаються великою кількістю поперечних долин. Верхів’я гірських потоків, врізаючись в схили, доходять до вододільних гребенів і зустрічаються з верхів’ями річок протилежного схилу. Долини їх мало по малому з’єднуються і розрізають хребти на частини. При подальшій роботі річок гірські ланцюги розпадаються на окремі гори, які у свою чергу розпадаються на частини. Зрештою, на місці гірських хребтів, в результаті роботи одних тільки текучих вод, можуть вийти горбисті країни. Чим нижче стають гори, тим відкладень робляться їх схили, і річки, що стікають зі схилів, зменшують свою руйнівну силу. Тим не менш, вони продовжують свою роботу, отлагая продукти руйнування на дні долин і підмиваючи схили. У кінцевому підсумку гори можуть бути зруйновані вщент, і на їх місці залишається вирівняна, слабко горбиста поверхня. Тільки рідкісні окремо стоять гори, які називають останцеві горами або свідками, можуть нагадувати про колишню тут колись гірській країні.
Процес руйнування відбувається настільки швидко, що якщо б гори не піднімалися, то вони були б зруйнованими дощенту протягом одного — двох геологічних періодів. Але цього не відбувається, тому що зростання гір під впливом внутрішніх сил Землі триває довгий час. Наприклад, якщо б Уральські гори, які виникли як висока гірська країна наприкінці палеозойської ери, не відчували подальших піднять, вони давно б зникли. При руйнуванні гір, можливо, що підняття гір відбувається повільніше, ніж їх руйнування. При цих умовах висота гір буде зменшуватися. Коли підняття гір протікає швидше руйнування, тоді гори підвищуються.
3. Рівнини
Слово «рівнина» або вираз «рівне місце» добре відомо кожному. Всі знають, що абсолютно рівних місць не буває, що рівнини можуть мати нахил, горбистій і так далі. У географії під рівнинними областями увазі великі простори, у яких висоти сусідніх ділянок мало відрізняються один від одного. Прикладом однієї з найбільш досконалих рівнин може служити західносибірська низовину і особливо її південна частина. У північній частині західносибірська низовина всхолмлена, тут зустрічаються підняття, що досягають 200 метрів абсолютної висоти. Але далеко не всі рівнини мають стіл вирівняну поверхню. Наприклад, в межах Східно-Європейської (Руської) рівнини є височини до 300 метрів і більше абсолютної висоти і пониження, абсолютна висота яких нижче рівня океану (Прикаспійська низовина). Теж саме можна сказати і про інших великих низинах (Амазонської, Миссисипской, Лаплатской та інших).
До рівнинним областей відносяться не тільки низовини, а й багато плоскогір’я: Середньо-Сибірське, Аравійське, Деканське, Лаплатской та інші. Через велику абсолютної висоти їх поверхня досить сильно розчленована текучими водами. Поки ми говорили про рівнинах досить великих розмірів. Але крім них є багато більш дрібних рівнин, розташованих в основному по берегах річок, озер, море. Рівнини за своїм характером, будовою і походженням не однакові. Тому вони поділяються на групи за тими або іншими ознаками. Якщо брати за основу абсолютну висоту, то рівнини поділяються на низовини (від 0 до 200метров), височини (до 300 — 500 метрів) і плоскогір’я (понад 500 метрів). У залежності від рельєфу виділяють рівнини плоскі, похилі, чашоподібні, хвилясті та інші. Однак форма, характер і багато інших особливостей рівнини визначаться її походженням. Тому при розгляді рівнин земної кулі їх ділять на групи, грунтуючись на генетичному принципі.
Великі рівнини, що вийшли з-під рівня моря, називають первинними рівнинами. Ні складені переважно горизонтально залягають пластами, які й визначають основну форму поверхні цих рівнин, що дає підстави первинні рівнини називати структурними. Найбільш типовим прикладом молодий первинної рівнини може служити Прикаспійська низовина, яка стала сушею тільки наприкінці четвертинного періоду. Її поверхня майже не розчленована ріками. Прикладами стародавніх первинних рівнин є Східно-Європейська рівнина, і Середньо-Сибірське плоскогір’я. Вони утворилися в мезозойської і навіть в палеозойських час. Ці рівнини сильно змінені подальшими процесами. Наприклад, поверхня Середньо-Сибірського плоскогір’я сильно розчленована річками, долини яких сильно врізані на глибину 250 — 300 метрів. Окремі ділянки розсіченого річками плоскогір’я в залежності від їх розмірів носять різні назви. Великі ділянки з більш-менш плоскою поверхнею носять назви плато. Ділянки менших розмірів, залежно від висоти називають столовими горами або столовими височинами. Плоска верхня поверхня столових гір зазвичай обумовлена більш стійкою породою верхніх пластів (кварцити, лавові покриви і так далі).
Крім первинних рівнин, зустрічаються рівнини іншого походження. Зазвичай ці рівнини мають значно меншу площу. Рівнини, утворені наносами і відкладеннями річкових вод, носять загальна назва алювіальних рівнин. Серед алювіальних рівнин розрізняють річкові та дельтові. Рівнини ж, утворені відкладеннями пухких матеріалів. Принесених талими льодовиковими водами, називають флювіоглаціальними. Якщо рівнини виникають на місці колишніх озер, то вони називаються озерними. Ці рівнини є плоскими днищами озер, які зникли в результаті спуску їх річками або заповнення озерних улоговин наносами. По берегах морів часто утворюються порожнини низовин. В одних випадках ці рівнини виходять в результаті накопичення відкладень (акумулятивні рівнини), в інших — обумовлені абразійно діяльністю моря (абразійні рівнини).
Ізлівшіеся основні лави можуть утворювати значні рівні простору, які називають лавові плато. Лавові плато з працею піддаються руйнуванню. Долини річок мають тут каньонообразниє характер. Надалі рівнини розширюються, і плато розбивається на столові гори. На вертикальних схилах нерідко можна бачити столбчатую структуру базальтів. У результаті тривалого руйнування гір можуть утворюватися вирівняні, слабко горбиста поверхні, відомі під загальною назвою вирівняних поверхонь або пенепленов. На відміну від рівнин, що утворилися шляхом накопичення, ці рівнини складені твердими породами, залягання яких може бути дуже різноманітно. Знижені ділянки серед гір є місцем накопичення продуктів руйнування. У результаті утворюються великі підняті рівнини, які називають нагірними плато (Гобі, Тибет та інші).
На перший погляд може здатися, що підземні води не можуть сильно впливати на земну поверхню. Однак поземною води виробляють значну геологічну роботу. Вони розчиняють солі, забирають дрібні частинки, а в деяких випадках прокладають підземні русла. Хоча діяльність підземних вод і протікає повільно, але її результати помітно позначаються на характері земної поверхні.
Зсуви та зсувний рельєф. Іноді зсувні явища проявляються дуже яскраво. Наприклад, в 1839 році село Федорівка, розташоване недалеко від Саратова, цілком сповзло до Волги. У 1884 році в Саратові частину берега сповзла до річки, і будівлі, розташовані по схилу, зруйнувалися. Подібні випадки часто спостерігаються і в інших місцях, головним образів по берегах річок. Вони носять назву зсувів. Наведені приклади відносяться до тих випадків, коли сповзають ділянки берегів приводили до руйнувань будівель. Насправді оползаніе берегів і схилів спостерігається значно частіше. Сліди обвалів можна спостерігати майже на кожній річці з високими берегами, особливо якщо берега складені глинами. Зсувні берега бувають нерівними, ступінчастими і як би подзьобаним поглибленнями різної величини і форм. У поглибленнях можна спостерігати ключі, болота і невеликі озерця.
Причиною зсувів найчастіше бувають грунтові води. Якщо пласти порід, що складають високі береги або схили, мають деякий ухил, то грунтові води будуть текти в бік схилу. При великій кількості грунтових вод (у дощові роки) і за наявності водотривких пластів, складених глинами, вищерозміщені пласти можуть відриватися і сповзати вниз по гладкій, рясно змоченою поверхні глин. Опади прискорюють цей процес ще й тим, що насичують грунти водою і збільшують їх вагу і рухливість. При рясних дощах зсуви можуть вийти і горизонтально залягають глинистих породах. Нагодована водою глинисті маси завдяки що збільшився вазі легко сповзають. Обвал зазвичай має вигляд полуцірка, відкрита сторона якого звернена в бік долини. Краї зсуву виступають вперед, а дно зсуву звичайно знижується у бік схилів. Мікрорельєф дна зазвичай буває дуже складним. Ширина полуцірка (від мису до мису) може бути дуже різна — від декількох метрів до перших кілометрів. Якщо зсувні процеси розвинені дуже сильно, то сусідні цирки зливаються, і утворюється так звана зсувна тераса, яка характеризується нерівністю своєї поверхні. Зсувні явища дуже ускладнюють будівництво різних споруд.
Просадние форми. У потужних товщах пухких відкладень (особливо лесу) при незначному зволоженні можуть утворюватися місцеві осідання грунту. Талі снігові води тут збираються в пониженнях і повільно просочуються через грунт. При цьому вода розчиняє солі і забирає дрібні частинки пароди. У результаті цього процесу на поверхні утворюються значні зниження. Найбільш поширеними з них є поди або статечні «блюдця», що мають округлу форму з дуже пологими схилами. Глибина їх зазвичай не перевищує 5 — 7 метрів, а ширина — 50 — 100 метрів. Зрідка зустрічаються степові блюдця шириною до декількох кілометрів. Поди широко поширені в Західному Сибіру, на лесових рівнинах Україні, в Перекопської степу та інших районах. Якщо річка прорізає лесові товщі, то живлять її підземні води ведуть особливо енергійну роботу. У результаті на поверхні уздовж підземних потоків виникають ланцюга воронок, а іноді можуть утворюватися навіть провали. Ці форми широко поширені в середньоазіатських районах.
Карст і карстові форми рельєфу. Вапняки, гіпс та інші споріднені з ними породи майже завжди мають велику кількість тріщин. Дощові і снігові води з цих тріщин йдуть углиб землі. При цьому вони поступово розчиняють вапняки і розширюють тріщини. У результаті вся товща вапнякових порід виявляється пронизаної великою кількістю різних ходів.
Тут кидаються в очі воронкоподібні поглиблення, природні колодязя і шахти, витягнуті, але замкнуті з усіх боків зниження різної величини і форми. Подібні ділянки називають карстовими областями або просто карстом. Для карстових областей характерна відсутність поверхневих вод, що обумовлює слабкий розвиток рослинності. У карстових областях широко поширені підземні річки, потужні джерела, невеликі, але глибокі озера з чистою водою і так далі.
Найголовнішими формами рельєфу, характерними для карстових областей, є: каррі, воронки, карстові колодязя і шахти, витягнуті замкнуті улоговини (сліпі долини) і печери.
Дрібні потоки атмосферних вод, протікаючи по похилій поверхні вапняків, змивають продукти вивітрювання і одночасно розчиняють породу. У результаті на поверхні вапняків утворюються вузькі борозни, глибина яких коливається від кількох сантиметрів до одного — двох метрів. Ділянки, покриті цими борозенками, носять назву Карр, а великі простори Каррів називають карові полями. Надалі борозни Каррів поглиблюються, гребені, що розділяють борозни розпадаються на окремі брили. Подібна «руїна» поверхню вапняків характерна для більшості карстових областей земної кулі.
4. Рельєф океанічного дна
Найголовнішим способом вивчення рельєфу дна морів і океанів є вимірювання глибин. Глибини мілководних басейнів, як відомо, вимірюються за допомогою простого лота. Однак великі глибини морів і океанів виміряти подібним лотом не можна, так як вага троса буде значно більше ваги вантажу. Найбільш простим приладом для вимірювання морських глибин, лот Брука. Він складається із залізної трубки, на яку одягається вантаж. Як тільки трубка торкнеться дна, вантаж автоматично відокремлюється, і трубка спливає, або витягується на поверхню. В даний час сталева струна, на якій укріплений лот, спускається за допомогою спеціального приладу, який називається глибиномір. Глибиномір дозволять механічно вимірювати довжину троса. У той момент, коли лот стосується дна, лічильник автоматично вимикається і показує глибину. Трубка лота захоплює пробу грунту. Одночасно поміщений в трубці термометр фіксує придонну температуру води. Основним недоліком вимірювання глибини за допомогою лотів є тривалість операції. Наприклад, щоб спустити лот на глибину чотири кілометри, витрачається близько однієї години, а на шість кілометрів — близько двох годин. Підйом лота відбувається ще більш повільно, і кожний вимір вимагає тривалого стояння судна. Тому застосуються спосіб вимірювання глибин з допомогою ехолота. Як відомо звук у воді поширюється зі швидкістю близько 1500 метрів в секунду. Якщо на поверхні води зробити сильний звук, то звукова хвиля, досягнувши дна, відіб’ється і з тією ж швидкістю попрямує до поверхні води. Відзначивши точно момент виникнення звуку і момент повернення відбитої хвилі, легко обчислити глибину даного місця. Цей спосіб виміру глибин вимагає дуже мало часу і вимірювання можна вести, не зупиняючи судна. В даний час для вимірювання глибини користуються ультразвуковими хвилями з частотою близько 200 000 коливань в секунду. Ультразвукові хвилі посилаються і уловлюються за допомогою спеціальних приладів, які автоматично викреслюють докладний профіль дна по шляху проходження корабля. Ехограма дає також можливість отримати уявлення про характер грунту на дні моря. Якщо дно складене мулистим грунтом, — штрихи ехограми широкі, якщо грунт твердий, — вузькі.
Глибини, визначені за допомогою промірів, наносяться на карту і проводяться ізобати. Для океанів і морів проводяться лише найнеобхідніші ізобати. Зазвичай для грубого зображення основних форм рельєфу океанічного дна беруться ізобати в 200 метрів, що обмежують материкову мілину, 2000 метрів, що обмежують материкові фундаменти, 6000 метрів, відзначають розташування найголовніших западин. Для більшої наочності різні ступені глибин забарвлюють відтінками блакитної фарби від світлої до темної. Для отримання більш детальної карти рельєфу морського дна припадає застосовувати велику кількість ступенів.
Щоб отримати точне уявлення про рельєф дна океанів і морів, потрібно дуже велика кількість вимірів. Ще недавно кількість промірів було невелике. Швидке збільшення останнім часом кількості вимірювань значно розширило і уточнило наші уявлення про рельєф дна Світового океану, але визначилися раніше великі морфологічні елементи залишилися ті ж. Ізобата в 200 метрів, як і колись, так і тепер ясно вимальовує материкову мілину в прибережних частинах океанів. Глибини від 200 до 2000 — 2500 метрів виявляють область материкового схилу. Глибше (2500 — 5000 метрів) розташовується найбільша область Світового океану, яку називають пелагічної, або областю ложа Світового океану. Ще більші глибини (до 10 000 і більше) мають океанічні западини.
Раніше материкова мілина розглядалася як рівнина, що має слабкий нахил. Нові виміри показують, що ця частина океану має більш складний рельєф. В областях четвертинних зледенінь поверхню материкових мілин має численні улоговини, жолоби і банки (холмообразние підняття дна). Дно в цих частинах покрито слабо відсортованими льодовиковими відкладеннями. Близько устий великих річок, материкова мілина в основному рівнинна і складена мулами річкового походження. Материкова обмілина, що примикає до гірських районів, вузька і має дуже складний рельєф. Таким чином, материкова мілина є як би переходом від суші до моря, які в останні геологічні періоди неодноразово змінювали один руга. Середня глибина материкових мілин дорівнює 64 метри, а середня глибина її краю 132 метри. Проте в межах мілини можуть бути котловани і жолоби в 300 — 400 і навіть 500 метрів глибини. Ширина материкових мілин коливається від декількох кілометрів і до 400 — 500 кілометрів. У середньому вона дорівнює 70 кілометрів.
Середня висота материкового схилу дорівнює 3660 метрів, але може бути і значно більшою. Наприклад, у західних берегів Південної Америки вона досягає 5000 — 7000 метрів, а у Філіппінських островів навіть 9000 метрів. Кут нахилу материкового схилу в середньому дорівнює 4-5, ° але іноді сягає до 40 °. Поверхня материкових схилів прямо-похила або плавно-вигнута, але нерідко на схилах зустрічаються пагорби і гряди. Особливо типові для материкових схилів підводні каньйони, нагадують річкові долини або троги. Особливо багато їх на східному узбережжі США, у берегів Африки, Південної Америки і у крайових морів східній Азії. Підводні каньйони відрізняються від річкових долин дуже великим кутом падіння по подовжньому профілю.
Пелагічна область має, загалом, рівнинний характер, але серед неї виділяється кілька великих западин.
Найбільш вивчений рельєф дна Атлантичного океану. У північній його частині від берегів Гренландії і до північної частини Британських островів тягнеться підводний височина з глибинами від 320 до 600 метрів, відома під назвою порога Томпсона. Він розділяє області великих глибин Північного льодовитого і Атлантичного океанів, перешкоджаючи проникненню холодних придонних вод полярного басейну в Атлантичний океан. Характерним для Атлантичного океану є серединна підняття дна завглибшки 2000-3000 метрів, яке тягнеться від північного полярного кола до 58 ° південної широти. Воно витягнуто на всю довжину океану і в загальному повторює його форму. На схід і на захід від серединного підняття розташовуються найбільш знижені частини дна Атлантичного океану: Європейсько-Африканська з глибинами 4000-6000 метрів і Американська — 5000-7000 метрів. Найбільш глибоким місцем Атлантичного океану є западина на північ від острова Пуерто-Ріко (8525 метрів).
Тихий океан має найбільшу середню глибину (близько 4300 метрів) і найбільші абсолютні глибини (до 11 022 метрів). Ізобата в 5 000 метрів обмежує велику частину океану, ці глибини займають більше 50% всієї його площі. Найбільші глибини розташовуються по околицях Тихого океану, переважно в його західній половині. Найголовнішими з них є: Алеутська западина (на південь від Алеутських островів) з глибинами понад 6 000-7 000 метрів; Курильська (на схід від Курильських островів) понад 7 000-8 000 метрів з найбільшою глибиною 8 560 метрів; Філіппінская западина понад 8 000-9 000 метрів і найбільшою глибиною близько 11 022 метрів; западина Тонга близько 9 000 метрів та інші. У східній частині океану найбільш глибокої западиною є Перуанська (понад 7 000 метрів). Більшість западин Тихого океану має вигляд сильно витягнутих улоговин, напрям яких приблизно паралельно напрямку гірських ланцюгів прилеглих островів.
Індійський океан також має значну серединну глибину (3 900 метрів), близько 50% його площі має глибину 4 500-5 000 метрів. В Індійському океані відомі два підняття дна, одне з яких є як би продовженням Індостану, а друге продовженням Антарктиди. Найбільш глибокі витягнуті западини знаходяться у східній частині океану. Найглибша з них розташована у Зондській островів (6 000 — 7 000 метрів).
Північний Льодовитий океан детально досліджується в останні роки. Зараз виявлено, що в середній частині океану (від Новосибірських островів до Гренландії) простягається великий підводний хребет (імені Ломоносова), по обидва боки якого розташовуються глибокі ділянки, оточені широкими материковими обмілинами Євразії та Північної Америки. Найбільша глибина океану 5440 метрів.
Є в океані і гірські хребти. Так, в 1984 році радянськими експедиціями в Північному Льодовитому океані був відкритий водний хребет протяжністю 1800 кілометрів. Він був названий на честь великого російського вченого М. В. Ломоносова. Найважливішим відкриттям останніх років є серединно — океанічні хребти. Це валоподiбну, підняття земної кори. Зазвичай вони розташовані майже посередині кожного океану, утворюючи єдиний ланцюг. Уздовж осі підняття зазвичай проходить розлом — ущелину завглибшки до трьох кілометрів, шириною до 50 кілометрів.
Гори характерні не тільки для суші. Поодинокі гори розкидані по всьому дну океану. Тут багато вулканів, як діючих, так і вимерлих. Одні з них піднімаються над водною поверхнею, утворюючи острови, інші вивергають під водою лаву, попіл, які осідають на дно. Згаслі вулкани океану відрізняються від вулканів суші тим, що вершини у них плоскі, вирівняні хвилями і течіями.
Для правильного розуміння розвитку океанів велике значення має вивчення грунтів морського дна. Для взяття зразків грунту з дна океану можна застосувати лот, на нижньому кінці якого міститься трубка з салом, до якого прилипає грунт. Щоб отримати велику кількість грунту, застосовують довгу тонку трубку, яка при ударі об дно проникає в товщину опадів і захоплює стовпчик грунту заввишки до 0,5 метрів. Більш досконалі трубки дозволяють отримувати колонки в 1,5 — 2 метри, а трубки з усмоктувальним поршнем навіть до 15 — 20 метрів. Для отримання великих кількостей грунту застосовуються хропіння, які мають дві стулки в ідеї розкритих чашок, зближуючись своїми отворами, чашечки захоплюють грунт. При необхідності отримання великих проб грунту застосовуються драги, то є великі парусинові мішки, пришиті отворами до важкої металевій рамі. Рама волочиться по дну, врізається в грунт і захоплює його в мішки.
Дослідження показали, що в області материкової обмілини дно океану вкрите уламками, принесеними з материка. Біля берегів це піски, а далі — глини і або з порід материкового походження. Загальна площа поширення цих континентальних мулів становить близько 90 мільйонів кв 2.
У пелагічну область опади материкового походження зазвичай не доходять і тому тут переважають мули органічного походження, тобто останки скелетів і раковінок мікроскопічних рослин і тварин. Найбільшим розповсюдженням користуються мули, утворені вапняними раковинами і скелетами одноклітинних тварин глобігерін і птеропод. Глобігеріновий мул найбільш поширений на глибинах від 700 до 5 000 метрів. Площа його розповсюдження складає близько 140 мільйонів кв 2. Птероподовий мул зустрічається набагато рідше. Площа його поширення близько 1,3 мільйонів кв 2, глибини 700 — 2 800 метрів. У теплих морях і океанах широко розвинений радіолярієві мул, що складається зі скелетів радіолярій. Загальна площа його поширення близько 10,4 мільйонів кв 2. У холодних арктичних морях найбільшим поширенням користується діатомовий мул, що складається зі скелетів діатомових водоростей. Площа його поширення близько 26,5 мільйонів кв 2.
У найбільш глибинних областях дно вкрите майже виключно червоною глибоководної глиною, що є, мабуть, продукти розкладання вулканічного пилу і колоїдну глину, що розноситься повітряними і морськими течіями. Відкладення глибоководної червоної глини відбувається вкрай повільно. Це можна бачити з того, що у верхніх частинах колонок грунту були виявлені зуби акул, які жили ще в третинному періоді. Площа поширення глибоководної красою глини понад 100 мільйонів км 2. Вона характерна для глибин, що перевищують 4 000 — 5 000 метрів. Майже повна відсутність органічних залишків у глибоководних відкладеннях пояснюється тим, що найдрібніші раковини і скелети одноклітинних тварин, повільно занурюючись, встигають розчинитися перш, ніж досягнуть великих глибин.
Список використаної літератури
А. А. Половинкин «Фізична географія» Державне навчально-педагогічне видавництво міністерства освіти РРФСР. Москва — 1959 рік;
Н. С. Ратобильск і і, П. А. Лярскій «Загальне земеведеніе і краєзнавство» Мінськ «Вишейшая школа» — 19 1987.
ua-referat.com
Формування рельєфу. Внутрішні та зовнішні рельєфоутворюючі чинники і процеси. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини.
Урок № 20
Дата:
Тема: Формування рельєфу. Внутрішні та зовнішні рельєфоутворюючі чинники і процеси. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини.
Мета: сформувати знання учнів про внутрішні та зовнішні рельєфоутворюючі чинники і процеси; ознайомити з основними типами рельєфу за походженням; сприяти розумінню ролі неотектонічних рухів у формуванні рельєфу; розвивати уміння аналізувати геоморфологічну карту; розвивати уміння працювати з картографічними джерелами знань, аналізувати інформацію, робити висновки; формувати осмислене ставлення до виконання роботи, аналітичний погляд; виховувати уважність, самостійність, інтерес до вивчення теми.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: підручник, фізична карта України, атлас.
ХІД УРОКУ:
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК
Картографічний практикум
Учитель показує основні форми рельєфу України, учні називають їх.
III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Вступне слово вчителя
На попередніх уроках теми ви дізналися про розташування основних форм рельєфу України та виявили головні причини, що обумовили їхнє походження. Вам відомо, що формування основних форм рельєфу обумовлено тектонічними рухами: у місцях активних підняттів утворюються гори, у зонах опускань — морські чи океанічні басейни, западини, прогини. Але тектонічні рухи відбувалися не лише в давні часи, а й на новому етапі (найчастіше у неогеновому та четвертинному періодах), тривають вони й зараз — це неотектонічні рухи. Саме неотектонічні рухи у взаємодії із зовнішніми силами Землі утворюють той рельєф, який ми спостерігаємо.
Отже, сьогодні перед вами стоїть низка завдань, а саме: дослідити рельєфоутворюючі чинники та процеси; виявити роль неотектонічних рухів у формуванні рельєфу; вивчити, які основні типи рельєфу за походженням набули поширення в Україні.
IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Рельєфоутворюючі чинники та процеси
Розповідь учителя
Запитання
2. Роль неотектонічних рухів у формуванні рельєфу
Розповідь учителя
3. Типи рельєфу за походженням
Залежно від процесу, що утворює нерівності на земній поверхні, виділяють різні генетичні (тобто на основі походження) типи рельефу. їхнє поширення показане на геоморфологічній карті
Типи рельєфу, створені поверхневими текучими водами. Під дією поверхневих текучих вод виникли водно-ерозійні та акумулятивні форми рельєфу. Це численні борозни, вимоїни, яри, балки (мал. 51), річкові долини. Такі форми рельєфу часто трапляються в Україні у зв’язку зі значними коли-
ваннями висот, що сприяє утворенню водотоків, достатньою вологістю клімат}’ і наявністю на поверхні осадових порід, що легко розмиваються водою. Водно-ерозійні форми рельєфу особливо поширені на високому правому березі Дніпра, на Подільській і Середньоруській височинах, Причорноморській низовині.
Завдання: 1. Пригадайте, як формуються яри та балки. 2. Яке значення має яро-утворення для господарської діяльності людини?
• Типи рельєфу, створені підземними водами. Результатом роботи підземних вод є карстові та суфозійні форми рельєфу. Процес карсту — це розчинення водою деяких гірських порід: вапняків, гіпсу, крейди, солей. Унаслідок цього утворюються порожнини на поверхні (відкритий карст) або під землею (похований карст). На поверхні в результаті карст}’ формуються карстові борозни (кари) та карстові лійки.
Кари мають вигляд канавок, борозен або щілин глибиною від кількох сантиметрів до 1-2 м. Виникають на поверхні розчинних гірських порід унаслідок дії атмосферних опадів. Розташовані найчастіше паралельними рядами, іноді — замкненими заглибинами.
Підземні порожнини такого самого походження, оздоблені сталактитами і сталагмітами, називають карстовими печерами. Вони найпоширеніші у Криму (86 % усіх підземних порожнин України), Карпатах, на Поділлі, Донбасі. В Україні розташована найдовша у світі гіпсова печера Оптимістична. Сумарна обстежена довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана.
Суфозія (з лат. — підкопування) — процес виносу дрібних часток породи на малих глибинах, що супроводиться просіданням ґрунту. Так утворюються поди — пологі западини округлої або овальної форми, днища яких від центральної, найбільш пониженої частини поступово підвищуються до країв і непомітно зливаються з навколишньою поверхнею.
В Україні їх називають степовими блюдцями. їхній діаметр коливається від кількох метрів до кількох сотень метрів, а глибина — від кількох десятків сантиметрів до 3-4 м. Поди завдають шкоди землеробству. Навесні степові блюдця часто перетворюються на тимчасові озера. Частина з них (зазвичай найбільші) можуть ставати постійними озерами.
• Типи рельєфу, створені морем. У результаті роботи моря сформувалися берегові форми рельєфу. Руйнівна робота моря — абразія — зумовлює виникнення прибережних урвищ, які називають кліфами (з англ. — скеля). Прибійна хвиля постійно руйнує берег, і кліф відступає в бік суходолу. При цьому розширюється абразійна тераса. У результаті акумулятивної роботи моря намиваються пляжі та коси.
• Типи рельєфу, створені вітром. Унаслідок роботи вітру утворилися еолові форми рельєфу. В Україні це численні дюни та піщані пасма. Вони поширені у долинах річок і на морських узбережжях. Незакріплені піски перевіює вітер у нижній течії Дніпра. Цю місцевість називають Олешківські піски.
Завдання: 1. Пригадайте, яку форму мають дюни. 2. Поясніть, чому і як можна запобігти переміщенню дюн.
• Типи рельєфу, створені давнім льодовиком. Помітну роль у формуванні рельєфу України відіграти давні епохи зледеніння. Дніпровський льодовик залишив по собі багато льодовикових і водно-льодовикових форм рельєфу.
Завдання: 1. Пригадайте, яка частина України зазнала впливу Дніпровського зледеніння. 2. Поміркуйте, у яких частинах країни поширені форми рельєфу, пов’язані з давнім льодовиком.
До льодовикових форм рельєфу натежать поширені на Поліссі моренні рівнини, де льодовик залишив кучугури принесеного уламкового матеріалу: перемішані валуни, гальку, пісок, глину. Тверді гірські породи Українського щита льодовик обточив і відшліфував до блиску, утворивши так звані баранячі лоби (мал. 54). У Карпатах від давнього зледеніння залишилися кари, або цирки — неглибокі улоговини у формі амфітеатру, часто заповнені водою озер.
Талі води льодовика нанесли піски, утворивши на Поліссі зандрову (з іс-ланд. — пісок) рівнину.
• Типи рельєфу, створені різними зовнішніми процесами. Денудація (з лат. -оголення) — сукупність процесів руйнування та знесення гірських порід під дією різних зовнішніх процесів: води, вітру, льоду, безпосередньо силою тяжіння. У результаті відбувається поступове вирівнювання поверхні. При цьому залишаються невеликі пасма, вали, уступи, складені більш твердими породами. Вони поширені на Поліссі, Поділлі, у Приазов’ї, Придніпров’ї, де є виступи магматичних порід фундаменту платформи. З часом у результаті денудації великі гірські країни перетворюються на хвилясті рівнини — пенеплени. Під дією сили тяжіння та за участю підземних вод утворюються зсуви (мал. 55). Ix відносять до гравітаційних форм рельєфу. Зсувонебезпечними є високий правий берег Дніпра, узбережжя морів, інші території з крутими схилами, що складені пухкими породами, і виходи підземних вод.
Завдання: 1. Пригадайте, за якими зовнішніми ознаками можна розпізнати зсув.
2. Поясніть, чим небезпечні зсуви та які заходи дають змогу запобігти їм.
Обвали та осипища характерні для Українських Карпат і Південного берега Криму.
• Типи рельєфу, створені вулканами. У гірських районах, які зазнали давнього вулканізму, поширені вулканогенні форми рельєфу. Це, наприклад, Вулканічний хребет у Закарпатті, вулкан Карадаг у Криму .
• Типи рельєфу, створені людиною. Нині людина втручається у формування рельєфу в масштабах, зівставних з природними процесами. Наслідком її діяльності є утворення техногенних форм рельєфу. Після видобутку корисних копалин на поверхні землі залишаються кар’єри. У результаті складання відходів від переробки корисних копалин виникають відвали, конусоподібні насипи (терикони) . При загачуванні річок з’являються греблі.
4. Діяльність людини і рельєф
Робота з підручником
V. ОСМИСЛЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Запитання
1. Які чинники та процеси зумовлюють утворення різних форм рельєфу?
2. Що таке неотектонічні рухи? Яку роль відіграють неотектонічні рухи у формуванні сучасного рельєфу України?
3. Що таке денудація та акумуляція?
4. Які типи та форми рельєфу поширені в Україні? у вашій місцевості?
5. Які антропогенні форми поширені у вашій місцевості?
VI. ПІДСУМКИ УРОКУ
Заключне слово вчителя
Сучасні форми і типи рельєфу України утворилися внаслідок складної взаємодії рельєфоутворюючих процесів. Дослідження цих процесів допомогло вам виявити походження та пояснити розташування різних форм рельєфу на території України.
(Учитель аналізує та оцінює роботу учнів на уроці.)
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацюйте § підручника.
vseosvita.ua